Читати книгу - "Принади життя чорної відьми, Кілі Каель"

- Не така ти маленька дівчинка, щоб не розуміти для чого ми приїхали. Мати твоя давно себе занапастила заміжжям із цим жебраком, так що новина особливо не здивувала, - байдуже знизала плечима Мілана.

Так, Хлоя може й розлютилася б, лаялася і, мабуть, навіть розплакалася. Каліста ж на крики, лайку та дрібниці не розмінювалася, так, нашле порчу на смерть, та й усе. Справ то на пару хвилин, а проблеми вирішені швидко та якісно.

- Обережніше тітонька, можу ж і образитися, - посміхнулася відьма, зовсім не здивована її нахабством. - І з якою метою візит?

Пані небезпеки не відчула, ось ще, на якихось букашок увагу звертати. От і балакала безмовно, підтверджуючи всі невтішні побоювання відьми.

- Відпочинемо з дороги, продамо цю руїну і поїдеш з нами додому. Мати з батьком тобі вже приготували кімнату, та й нареченого пристойного підібрали. Відмінний чоловік, у віці звичайно, зате великий землевласник, компаньйон батька. Хоч якась користь з тебе буде, послужиш на благо сім'ї. Тож довго тут не затримаємось.

Каліста не стрималася, розсміялася і остаточно вирішила, що жінка довго не проживе. Шкода, порчу на рідну кров насилати небезпечно, аукнутися може. Прийдеться питання вирішувати іншим способом.

Тим часом віконтеса спостерігала за Хлоєю і хмурилася, явно здивована її реакцією. Звичайно, вона ж чекала істерики, сльози і мовчазну покірність опісля, а вона тут ірже, як божевільна. Безсовісна дівка, вся в матір та батька пішла.

Обуренням Мілани, на жаль, перешкодив батько сімейства, що вчасно з'явився і змусив жінку відразу замовкнути. Цікаво чому? Невже відьма помилилася, і в сім'ї голос чоловіка мав вагу?

- Як же ти виросла, Хлоя, - тепло посміхнувся Фейдон Лестет, попрямувавши до дівчини і цілуючи руку. – Твої батьки виховали справжню леді. Шкодую про їхню смерть. Це велика втрата. Ми виїхали, як тільки надійшла звістка. Жаль, я не так багато спілкувався з ними. Сподіваюся, у майбутньому ми знайдемо з тобою спільну мову.

- Упевнена, так і буде. Рада бачити вас дядечко. Батьки були б раді вашому візиту, на жаль, доля розпорядилася інакше. Але я сподіваюся, ваша компанія скрасить мої сірі будні, – солодко розсипалася в промовах Каліста, вирішивши позбавитися проблем якнайшвидше.

- От і добре. Ми хотіли розташуватися в найближчому трактирі, але із задоволенням зупинимося тут.

- Сподіваюся, у цьому будинку знайдуться кімнати для нас? - промовила віконтеса, скривившись і явно насторожившись поведінкою племінниці.

- Звісно, ​​про це не турбуйтеся.

- До речі, ти пам'ятаєш Сару та Тару? Дівчатка встигли вирости з вашої останньої зустрічі.

Чоловік покликав малечу, махнувши рукою, і посміхався, дивлячись у милі нахмурені мордочки з надмірно піднесеними носиками.

- Ви справжні леді, дівчатка, - кивнула відьма і вирішила вчинити так, як більшість дорослих, сподіваючись купити кохання дитини – подарувала правильну іграшку.

Тут усі ляльки були ганчір'яними, так що коли Каліста дістала з-за прилавка начакловані в поспіху дві фарфорові красуні з великими очима, завитим в кучері волоссям, розкішними бальними сукнями і шарнірними кінцівками, жодне виховання не втримало дівчаток від радісних .

І ось уже погляди дітей сповнені безмірної подяки та обожнювання, а стиснуті губи Мілани повільно синіють від роздратування.

- Гарні іграшки. І де тільки їх роздобула? Дякую Хлоя, порадувала доньок, - задоволено усміхався віконт, явно не чекаючи теплого прийому.

- Цікаво, скільки вони коштують? І відколи ти собі дозволяєш купувати такі дорогі речі? – насупилась Мілана, ховаючи злість.

- Думаю, люба, про це говорити не зовсім пристойно і варто просто подякувати, так дівчата? – підморгнув чоловік малечі і дочекався злагодженого щасливого «дякую». – Де ми могли б розташуватися та відпочити з дороги? Шлях був неблизький і ми втомилися.

- Звичайно, пройдіть за мною, - кивнула Хлоя, попрямувавши до сходів, що вели на другий поверх, де на гостей уже чекали приготовані кімнати.

Кузя постарався на славу, явно потягнувши з будинків місцевих городян велике ліжко з балдахіном, комоди, килими, два дитячі ліжечка для дівчаток і ще меблі по дрібниці.

Тієї ж хвилини відьма переконалася, що домового потрібно хвалити частіше, пестити і плекати, і годувати цукерками на убій. Заслужив пухнастик.

- А тут затишно та комфортно, – кивнув віконт, оглядаючи розкішні покої та розставляючи захоплені з собою речі.

- Кімната дівчаток поряд, - усміхнулася Каліста, показуючи сусідні двері. - Розташовуйтеся зручніше.

- Люба, не забудь про обід і приготуй нам ванну, - єхидно промовила тітка.

- Обід чекатиме вас рівно опівдні у вітальні на першому поверсі. Якщо вам знадобиться прислуга, її можна найняти в корчмі навпаки, я про це подбаю.

- Дякую Хлоя, покоївка моїм малюкам не завадить. Та й без мене буде веселіше.

- Ви не залишитеся?

- Я приїхав до столиці у справах, і як тільки все влагоджу, вирушу до Ресфена. А Мілана з дівчатами поки що тут погостять. По дорозі назад всі разом додому поїдемо. Якщо ти захочеш, звісно. Примушувати не буду, бачу, що добре справляєшся і живеш непогано. А якщо допомога потрібна, кажи поки я ще тут.

Брехню відьма відчувала за версту, а тому кивнула і вирішила, що чоловіка все-таки можна залишити живим.

- Милий ти забуваєш, що тепер вона частина сім'ї та батьки подбають про майбутнє онучки краще. Все ж таки, дівчина одна в місті, без підтримки і компаньйонки, настільки недосвідчена і молода. Мало що може статися. Люди не схвалять і засудять, що ми кинули її на поталу суспільства. Та ще й ця погана спадковість.

- Думаю, дорога тітонька, я чудово справляюся з суспільством та їхньою думкою, та й компаньйонка у мене є цілком пристойна. Так що не варто турбуватися, - посміхнулася Каліста, подумки вже обираючи найкраще вирішення проблем, що нагрянули. Потрібно було якнайшвидше позбутися родичів та їх обтяжливої ​​турботи.