Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

Мовляв, жив він не тужив, був єдиним спадкоємцем якогось там царства. І тут його батько вирішив вдруге одружитися. На молоденькій графині з поганим характером. І все б нічого, але старі кістки молодих не зігріють – це жаб так сказав, не я! — а тому поклала новоявлена ​​мачуха очей на пасинка.

Лафрак, як людина честі — знову ж таки, не мої слова — не дозволяв її почуттям перейти в горизонтальну площину. І тоді мачуха пішла на хитрість, додала приворотне зілля у його улюблений яблучний пиріг. Коли дія привороту закінчилася, Лафрак відразу захотів піти до батька і розповісти, яку людину той вибрав собі за дружину.

Подібного мачуха не могла допустити. Вирішила зачарувати його, щоб той замовк навіки вічні.

— Ну, треба ж допомогти людині, — розгублено промовила я, коли жаб закінчив.

— Я не цілуватиму жабу! — Ісіс нахилилася над нещасним, вдихнула повітря і скривилася. — І взагалі, від нього смердить!

— Поживи на болоті з рік, від тебе й не так почне смердiти! — ображено простягнув жаб.

— Алкоголем?!

— Ісіс, але ж це людина, — мозок досі відмовлявся вірити в те, що відбувалося, хоча ще з ранку я міркувала про те, що мене взагалі ніщо не зможе здивувати.

— Тобі треба, ти і цілуй! — зауважила Ісіс. — Я взагалі не вірю у його історію.

Я з сумнівом зиркнула на жаба. Скривилася. Це лише у казках поцілунок – це панацея від усіх проблем. У реальному житті все навпаки.

— Я теж сумніваюся в історії, — раптом промовив Рейдел. — Зрештою, що тобі заважало дострибати на своїх лапах до батька і розповісти йому про все? Маю сумнів, що король не зміг би знайти мага, здатного зняти прокляття. Та й принцесу б теж знайшов, якби була потреба. Є якась нестиковка.

— Та й приворотні зілля спрацюють, тільки коли до цього була сильна симпатія, — зі знанням справи заявила Ісіс.

— Ой, фу на вас, — продовжив принц Лафрак. — Знайшлися тут, розумні! Я, може, просто хотів зрозуміти, якого це... з людиною.

Протяжно квакнувши, Лафрак стрибнув у кущі. Насамкінець відправив нас на незмінні у всіх світах три літери.

— Питання з раптовим ораторством простої болотної жаби не розкрите, — задумливо промовила я, досі не до кінця впевнена, що нас спробували провести.

А взагалі, жаба-людинофіл це потужно.

— Феліція, а ти, виявляється, дуже романтична натура, — зі сміхом зауважив Рейдел вже після того, як ми розмістили всі наші речі і посідали біля вогнища.

— Рейдел, а тобі якісь дівчата подобаються? Романтичні чи прагматичні? — абсолютно раптове запитання від Ісіс, що поставило в глухий кут не тільки мене, але й найманця.

Усвідомивши питання, я з цікавістю подивилася на Рейя. А що — справді цікаво. Тільки навіщо ця інформація Ісіс – незрозуміло.

Найманець же відверто розгубився. Іскоса глянув на мене, зітхнув. І така мука відбилася на його обличчі, що я майже була готова у відповідь почути “Ніякі”. Кумедний би камінг-аут вийшов. А з огляду на те, що Рейдел відверто динамів Феліцію в минулому, вельми закономірний.

— Як і будь-якому чоловікові, мені подобаються сміливі й чесні, неегоїстичні й готові прийти на допомогу, але тільки якщо можуть допомогти. А значить, тверезомислячі, — і дивився найманець при цьому тільки на мене.

Аж ніяково стало. І рум'янець до щок прилив.

— М-м-м, як цікаво, — почала принцеса. — А блондинки чи брюнетки?

З цим питанням вона грайливо нахилила голову вбік і закинула пасмо волосся за спину. Я поглядом повернулася до Рея. Знову ж таки, цікаво. Зараз у мене темно-русяве волосся, але в моєму першому житті було навіть світліше, ніж у Ісіс.

— Не так важливо, — сухо відповів Рейдел, піднімаючись з поваленого колоди. — Думаю, настав час лягати. Рано-вранці висуваємося.

Він кинув ще один погляд у мій бік і… підморгнув! “Хм” у десятому ступені…

Незважаючи на втому, заснути ніяк не виходило. Болото шуміло: стрекотіння нічних комах, булькання, квакання жаб — родичів Лафрака, а може, й його самого. Все це нервувало та сіяло всередині дивну смуту. Спіймала себе на думці, що занадто звикла до тіла Феліції, цього світу і нашої подорожі, що дуже тривала.

Я – міський житель. Раніше для мене слово "похід" було майже матюком. Ночувати просто неба, ходити в туалет у кущики і харчуватися приготованою на вогнищі їжею. Переживши це раз, не хотілося повторень.

А тепер це все починало сприймається дуже повсякденно ... втяглася чи що?

Думати про щось iнше не виходило: лише невиразні образи, емоції та спогади яскравими плямами.

Рідкісні подорожі на дачу до бабусі влітку. Я ніколи не любила копатись у грядках, а ось Альону за вуха було не відтягти від сільської флори.

Пам'ятається, ми по дурості вибралися в поле, що прилягає до села, і зробили собі сукні з борщівників. Зачепили товсті стебла, зрізані саморобними ножиками, на поясі, до низу спідниці розходилися пухнастими капелюшками. Було весело. А потім і боляче.

Так ми й дізналися, що квіти можуть бути не лише красивими, а й дуже кусачими.