Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

Відбулися легкими опіками на руках і ногах — не знаю, чому нам так пощастило. Може, Ян постарався? Треба б спитати. Чи тоді ще не він за мною доглядам?

А ще пам'ятаю, як Альона закохалася. Не так, як у першому класі — зі зітханнями та ахами, а по-справжньому, у вже усвідомленому віці. Вона прийшла до мене в гості з пляшкою червоного вина, сіла на кухні і змовницьким пошепком вимовила: "А ти знаєш ... Буває, як у фільмах".

Я тоді хихотіла над старшою сестрою, все ніяк не вірилося, що моя цинічна Альона може так серйозно розповідати про метеликів у животі. Слідом за метеликами у тому ж животі з'явилася і дитина. А ось татко зник.

“У мене гарна робота, високий прибуток і є квартира. Що, я з дитиною сама не впораюся? Впораюся!” — крізь сльози, але твердо заявила Альона, коли дізналася, що Паша надто молодий і гарячий, щоб виховувати дітей.

Як вона там? У неї тепер нікого не залишилося. Мама в іншому місті, та й стосунки залишають бажати кращого. Останні кілька років матір куди більше хвилюють курси з прокачування духовного зростання, ніж власний онук. Тато ближче, але з ним не так часто вдається зустрічатися, а бабуся... Бабусі не стало чотири роки тому.

Як би я не звикла до цього світу, Альоні я потрібна більше. Я просто мушу знайти спосіб звідси втекти.

Повернувшись ще трохи, я вирішила не витрачати енергію марно. Все одно рано чи пізно доведеться виходити на варту:

— Рей, давай я почергую. Все одно заснути не можу, — запропонувала я, вповзаючи з мішка.

Найманець сидів трохи віддалік від багаття, натирав меч якимись різнобарвними ганчірками. На його обличчі читалася і захопленість, і кохання, наче замість меча в його руках був... джойстик від плейстейшену.

— Приєднуйся, — оксамитовим голосом промовив Рейдел.

Аж мурашки по загривку пробіглися. Ні, чимось ці ганчірочки точно були просочені!

Деланно буденно підійшла ближче і сіла на корч. Рейдел відклав меч убік, любовно спираючи ефес на той самий корч, і повернувся до мене з дивною усмішкою.

— Мені думалося, що ти втомилася.

— Втомилася, але спати не хочу, — не стала відпиратися я.

— Здається, ми вчора не закінчили, — сказав Рей.

У світлі слабкого вогнища неможливо було розгледіти, що я почервоніла, але сама чітко відчула жар, що прилив до щок. Як першокласниця, яку смикнув за косу хлопчик, що сподобався, чесслово!

— Що саме? — з хрипотою поцікавилася я, не ризикуючи звести погляд.

Вся моя сміливість зовсім раптовим чином кудись зникла. При цьому мене складно назвати маленькою та наївною дівчинкою — за моїми плечима досвід проживання у двадцять першому столітті — я чітко розуміла, до чого Рей хилить.

Але… Але водночас ніяк не могла дозволити собі розслабитися.

Мені лишилося знайти один артефакт. Лише один, і, можливо, вдасться провести ритуал повернення до мого рідного світу. Домовитися з Знаючими, дізнатися, як вони доставляють звідти речі… Ян сказав, що може спрацювати. А може й не спрацювати.

А раптом мені нічого, крім життя Феліції, і не світить?.. І все через якусь ідіотську помилку.

Стоп… Через фатальну, але необхідну помилку. Якби не стало Альони та її тоді ще не народився сина, я б все одно не змогла це пережити. І якби мене знову поставили перед вибором: підставитися самій або пожертвувати сестрою та племінником, я зробила все так само б знову. Знову й знову, у скільки світах і тілах мені не довелося б побувати.

— Мені здається, Ісіс досить відкрито залицяється до тебе, — я змiнила тему.

Одне знала точно — поспішати я не хочу. Ні у спілкуванні з Рейделом, ні з пошуком артефактів. Спочатку слід розібратися з тим, що відбувається у моїй голові. На самоті.

— До твоїх слів я був на всі сто золотих певен, що це ти її підмовила, — посміхнувся Рейдел.