Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

Прокинулася ривком. І відразу спробувала згадати, як взагалі заснула. Ми до раннього ранку несли варту на пару з Рейделом. Ну як несли... Говорили про все на світі. А потім я заснула, і судячи з усього, Рей дбайливо вкрив мене колючою ковдрою і сам стеріг наш з принцесою сон. Значить, він зовсім не спав.

— Доброго ранку! — привітався найманець, помітивши, що я прокинулась.

Обернулася до вогнища. Рейдел споруджував бутерброди, Ісіс дожувала один із них. Цікаво, скільки я проспала? І чому мене не розбудили відразу ж? Від легкого уколу ревнощів відмахнулась, ні до чого вона.

— Добре! Що у нас на сніданок? — М'яко посміхнулася.

Ісіс чомусь пирхнула.

За дві години ми вже вибралися на тракт, болото залишилося позаду. Сонце приємно прогрівало кісточки, і я майже змирилася з думкою, що життя прекрасне і дивовижне.

— Привiт! — пролунало збоку. — Я зі звітом.

— Я колись через тебе посивію! – тихо буркнула я.

Ян, як завжди, тримався праворуч від мене, зависнувши в повітрі.

— Що за звіт?

— Вдалося трохи поправити вектори вашіх з сестрою доль, тепер вона частково взяла на себе твоє життя, — почав Ян. — Зустрілася з американцем у кафе, пролила на нього каву… Іскра, буря, шаленство. Загалом, як у вас, людей. Півроку поспілкуються у мережі, потім він зрозуміє, що жити без неї не може. Переїде до неї, відкриє бізнес, прийме Тимофія як свого... Загалом усе відмінно у неї буде.

Я з полегшенням зітхнула. Тимофій. Ось так, отже, звуть мого племінника. Гарне ім'я.

— Отож, така в мене була доля? — спитала без жодної заздрощів. Щиро пораділа, що у сестри все добре складалося.

— Так, — з незрозумілим жалем відповів Ян.

— А що буде, коли я повернусь? — поцікавилася.

— Ти спершу повернись, — зауважив Ян, у його тоні чулася хитринка. — А там уже придумаємо тобі долю.

—  А я сама собі долю можу вибрати?

— Всі можуть, — Ян знизав плечима. — Якби не могла, ти тут не виявилася б.

— Але… — запитань побільшало.

— Так, мені час, — Ян насупився, махнув мені рукою і розчинився в повітрі.

Ну ось, знову на найцікавішому місці!

Зітхнула. Глянула на зад коня Рея, що розгойдується з боку в бік. Слідом у нашій низці рухалася Ісіс зі своїм нав'юченим конем. Я замикала хода. Найманець сказав, що ближче до вечора ми маємо дістатися графства, зупинимося там на добу, відпочинемо. А там до місця всього кілька днів шляху залишиться.

Рухаємось за графіком, якщо перекладати на людську.

***

Втім, мені давно настав час змиритися, що немає жодного сенсу перекладати на людську, тому що все у мене складається по-жопному.

Коли ми в'їхали до затишного двоповерхового містечка, я відчувала справжнє естетичне задоволення. Стилізовані будиночки, гострі дахи, замок вдалині — все це нагадувало середньовічну казку. І мені варто було пам'ятати, що як життя нагадують казку, значить, зовсім скоро з'явиться злодiй.

— Феліція?!

Тільки я сповзла з конячки біля обраного гостьового будинку, як почула чоловічий голос збоку. Насамперед кинулась убік, не розуміючи, що взагалі відбувається.

Після побачила високого чоловіка в компанії приятелів, що прямували уздовж головної дороги верхи. Незнайомець одразу ж граціозно зістрибнув з коня і поспішно попрямував у мій бік. Я інстинктивно спробувала заслонитися конем, але той мав свої плани. Конячка зовсім підло рушила вперед, звільняючи простір для раптових обіймів з боку зовсім стороннього чоловіка.

— Чому ти не написала, що будеш у моїх краях? — з якоюсь маніакальною усмішкою поцікавився він. — Ти прибула на турнір?

Я кинула погляд на Рея. Безмовно благала про допомогу, але той лише стояв і хмурився, дивлячись на цю картину.

— Панове, радий познайомити вас із майбутньою графинею де Шавіньо, моєю нареченою! — гордо промовив він, звертаючись до своїх супутників. Ті з цікавістю спостерігали за спектаклем.

Стоп… Нареченою… Хочете сказати, що це мій наречений?!

Припливли.

***

— Я не можу дозволити, щоб моя наречена та її супутники ночували на якомусь заїжджому дворі! — Микай, наречений Феліції повторював це вже втретє.

Ось що мені заважало запитати, про яке графство йдеться, коли ми вирішили тут заночувати?! Чому при в'їзді в місто не було вказівника? Щось на кшталт: “Феліція, тримайся від цього місця за тисячу кілометрів, якщо не хочеш мати нових проблем!”.

— Ми рано-вранці їдемо, — сухо мовила я.

Поняття не маю, як із ним спілкуватися. Не знаю, що саме пов'язувало їх з господинею тіла, в якому я перебувала — і знати не хочу.

— Ти навіть не привітаєшся з батьками? — здивувався Мікай.

Ісіс та Рей мовчали. Лише кидали ошелешені погляди то на мене, то на мого нареченого. Черговий голівняк. Ось з ким — з ким, але з батьками мені точно не варто бачитися, вони, напевно, запідозрять підміну. У-у, що ж робити?