Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Адам сидів на товстій гілці старого дерева, спостерігаючи за тим, як вдалині його брат весело проводив час зі своєю сім'єю. Стовбур дерева був масивний і покручений, обтягнутий грубою корою. Листя на гілках шелестіло від легкого вітру, а коріння дерева потужно розкинулися по землі, нагадуючи гігантські змії.

Зручно розташувавшись серед гілок і спостерігаючи за власним братом, Адам раптом зрозумів, що йому байдуже. В нього вже давно не було ненависті. Жага помсти також стихла за ці роки.

——— Може, просто підемо далі? — перевів він погляд на богиню смерті, що стояла на гілці вище, стискаючи свою косу. — Батька твого все одно вже немає.

——— Сподіваюсь, це один з твоїх невдалих жартів, Адаме, — насупила брови Латерія. — Бо якщо ні, тоді мені немає більше сенсу тримати тебе в світі живих.

Тоді Адам знову перевів погляд на свого брата. Міхаель сидів неподалік на білому простирадлі. Його обличчя світилося щастям і безтурботністю. Але погляд Адам був важким і задумливим. Потім він повільно повернув голову до рудої жінки, що сиділа біля Міхаеля на траві, граючись з донькою.

——— З них вийшла гарна пара, — сказав із сумом Адам. — Навіть не думав, що вони так довго протримаються разом. Цікаво, в чому їх секрет?

Почувши таке безглузде запитання, Латерія зітхнула. Її погляд змінився на сумний і трохи роздратований. Вона підняла голову і подивилася на Адама. Потім перевела погляд на щасливу пару вдалині.

——— Немає в них ніякого секрету, — сказала вона з гіркою посмішкою. — Просто він крутиться постійно біля неї, як вірний пес. З нею він найдобріший і найлагідніший. Хоча інших загризе, не замислюючись. А вона дозволяє йому робити все, що він хоче, і приймає будь-яке його рішення, ніби воно її власне.

Адам задумливо кивнув. Потім знову глянув він на Латерію.

——— Звідки ти це взяла?

——— Бо так було в них завжди, — відповіла вона після недовгої паузи, — і навряд чи щось змінилось за той час, що ми їх не бачили. Вона завжди його пробачала і мирилася з усім, що він робив, як і будь-яка закохана жінка.

Адам промовчав. Він знав, що Латерія говорить правду, але все одно відчував незрозумілу тяжкість на серці. Це був її біль.

——— Чому ж тоді ти не пробачила? За що так сильно ображаєшся на нього?

Однак Латерія не відповіла. Вона мовчки стрибнула з гілки на землю. Гілка тільки злегка похитнулася, видавши тихий тріск.

Деякий час Латерія стояла, вдивляючись кудись в далечінь. Потім озирнулася навколо і зрештою глянула на Адама. 

——— Ходімо, Міхаель вже все одно помітив нас.

Адам важко зітхнув. Потім опустив голову, намагаючись зібратись з думками.

——— Ніяк не звикну, що в нього тепер інше ім'я, — промовив він, стрибаючи на землю. — Занадто довго я звав його Люцифером.

В ту ж мить в його руках з'явився меч, який блиснув під сонячним промінням. Лезо було надзвичайно гострим та рівним, і сонячні промені відбивалися від нього на дерева, створюючи візерунки. Руків'я меча було вкрите старовинними символами, які, здавалося, випромінювали холодне синє світло. 

——— Я піду до брата, а ти біжи за дівчиськом, — сказав він. 

І Латерія здивовано глянула на нього. Її очі розширилися від несподіванки. Погляд ніби запитував: від коли це ти все вирішуєш? 

——— Давай просто зробимо це якнайшвидше, — відповів їй Адам перш, ніж піти вперед. 

Його кроки були твердими і рішучими. Янголи відразу ж почали рухатися в його бік. Їхні білосніжні крила розправлялися, створюючи потужну бурю. Обличчя були сповнені гніву. Вони були готові до битви. Та варто було Адаму клацнути пальцями, як почали з'являтися привиди. Вони виринали з-під землі один за одним і кидалися на янголів з нестримною силою. Їхні крики наповнювали повітря. Кожен привид був сповнений ненависті і люті. Вони атакували янголів з неймовірною жорстокістю, розриваючи їх на шматки.

Тож Адам спокійно продовжив йти вперед, не зупиняючись ні на мить. Навіть сама земля, здавалося, тріщала під його ногами. Він бачив, як велетні почали оточувати його. Їхні величезні тіла створили навколо нього темну тінь. Вони були величезні. Вони наближалися до нього з усіх боків.

Та він не розгубився і приклав руки до землі. Тієї ж миті із землі з'явилися довгі лози, що міцно схопили велетнів. Лози були товстими і міцними, наче сталеві канати. Вони обвилися навколо кожного велетня, змушуючи їх зупинитися.

Велетні намагалися вирватися, але марно — сила лози була непереможною. Їхні могутні тіла були повністю знерухомлені. Та лози продовжували стискати їх, не даючи жодного шансу на звільнення.

От тільки не встиг Адам піднятися, як помітив вогняні шари, які дракони випустили в його бік. Вогонь наближався швидко, і тепло було відчутно навіть на відстані. Полум'я було яскравим і спопеляючим. Воно поглинало все на своєму шляху, немов жива істота, що намагається спалити все.

Проте у Адама була сила, що значно перевищувала драконячу. Він володів силою всіх тих, хто не так давно помер, і тих, кого Міхаель створив, аби ті захищали його доньку. Йому достатньо було випрямити руку вперед, і вогонь раптово згас, ледве наблизившись до нього. Полум'я розвіялося в повітрі, залишаючи за собою лише легкий дим. Такою була сила всіх тих, кого Міхаель колись замкнув у пеклі, намагаючись його відродити. І цією силою тепер володів Адам. Він відчував, як потоки енергії наповнювали його тіло, даючи йому міць, яку він використовував, щоб захищати себе.

Горгулі та кікімори намагалися схопити його. Їхні пазурі були гострими і жорстокими. Вони кидалися на Адама з усіх боків. 

Горгулі були повільними і незграбними. Кікімори — швидкими і хитрими. Але він розкидав їх всіх своїм мечем в різні боки, розрубуючи навпіл. Його удари були сильними і точними. Горгулі відлітали вбік, зіштовхуючись одна з одною. Кікімори ж відступали, намагаючись уникнути його ударів, але марно — Адам був невблаганним.

Кожен його рух був точним і смертоносним. Його меч блищав у сонячному світлі, відбиваючи проміння. Горгулі та кікімори падали один за одним, і, зрештою, поле навколо нього було заповнене їхніми залишками. Адам продовжував йти вперед. Він не зупинявся. Серце билося швидко. Адреналін заповнював його тіло, даючи йому додаткову силу.