Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Так крок за кроком він наблизився до Міхаеля. І, глянувши на нього з-під лоба, сказав:

——— Ну, привіт, брате.

Міхаель лише розширив очі від здивування. Обличчя поблідло.

——— То це ти? — промовив він. — Не може цього бути! Але як?

——— Латерія повернула мене до життя, — спокійно відповів Адам.

Він замахнувся мечем, щоб нанести удар. Але Міхаель заблокував його своїм мечем, який майже миттєво з'явився в його руках. Їхні мечі зіткнулися зі звуком металу, що прорізав тишу, як грім. Іскри полетіли в різні боки. Вони почали битись.

Бились і мечами, і руками, і ногами... Удари були сильними і швидкими. Мечі блищали в повітрі, зіштовхуючись з оглушливими звуками. А руки і ноги їх зіштовхувалися з такою силою, що здавалося, ніби ламаються кістки. Вони не давали один одному жодного шансу на помилку.

Кілька разів навіть піднімались в небо, взмахуючи своїми крилами. Їхні крила били по повітрю, здіймаючи бурю із листя і пилу. Кожен злет був супроводжений ривками і маневрами. Вони літали навколо один одного, немов хижаки, що переслідують свою здобич, завдаючи ударів з усіх боків.

І Міхаель вкотре злетів угору, намагаючись отримати перевагу у висоті. Адам, не відстаючи, кинувся за ним. Вони оберталися в повітрі, здійснюючи маневри, кожен з яких міг стати останнім. 

Міхаель зробив раптовий розворот, намагаючись застати Адама зненацька. Він замахнувся мечем, але той спритно ухилився, злетівши ще вище. Його крила били по повітрю, створюючи потужний потік вітру, що збивав Міхаеля з рівноваги. Відчувши перевагу, Адам пішов у наступ, завдаючи серію швидких і потужних ударів.  Міхаель захищався з неймовірною майстерністю. Вони знову зійшлися в небі. Тіла сплелися у смертоносному танці. Кожен маневр, кожен рух був продуманим до найменших деталей. Їхні крила били по повітрю, створюючи потоки, які зіштовхувалися між собою, підсилюючи бурю навколо. Вони билися з невблаганною силою. Удари звучали, як громи. Мечі блищали. 

——— Бачу, ти нарешті став сильніше, — озвався Міхаель, відштовхуючи брата і вдаряючи мечем з новою силою. — Навіть душі пекла зумів змусити підкорятися тобі.

——— Я просто зʼїв їх всіх завдяки силі смерті, що дала мені Латерія. В них не було вибору, — відрізав Адам.

——— То, виходить, це ти зруйнував моє пекло?

——— Виходить, що так.

Наступної ж миті Міхаель випустив в Адама сферу, наповнену енергією світла. Сфера неслася з шаленою швидкістю. Її сяйво засліплювало і розсікало повітря, наче комета. Вона створювала хвилі енергії, що били по всьому навколо. Але Адам раптово розчинився в повітрі. 

Міхаель піднявся ще вище, озираючись на всі боки. Його погляд був сповнений тривоги і підозри. Відчуття небезпеки зростало з кожною секундою. Адама ніде не було видно, як і Латерії. Міхаель напружено вдивлявся в горизонт, відчуваючи зростаючу паніку. Він відчував, як його серце б'ється швидше, а дихання стає важким.

——— Невже вони…

 Його голос затремтів, а очі миттєво розширилися від жаху. Він полетів вперед, намагаючись знайти свою доньку і врятувати її. Летів швидко, сподіваючись встигнути. Крила били по повітрю з неймовірною силою. Кожен мах збільшував швидкість його польоту. Але скільки б він не летів, нікого не було видно. Ліс і поля, які він пролітав, були пустими. Пейзажі пробігали перед його очима, але жодних ознак життя, жодної підказки…

Раптовий удар в живіт зупинив його. Біль був несподіваним і різким, ніби удар молотом. Він опустив очі і побачив глибоку рану, з якої почала стікати кров вниз. Біль пронизав його тіло, але він змусив себе не кричати. Тільки дихання стало переривчастим. Погляд трохи затуманився. Потім, ніби з нізвідки, зʼявився меч, блиснувши в сонячному світлі. Ще за мить з'явився і сам Адам. Він виглядав напрочуд спокійним, наче ця битва була для нього лише черговим кроком до мети. Його обличчя було непроникним, а очі здавалися байдужими.

Міхаель різко рвонув назад, намагаючись вирватися з цієї пастки. Його рухи були швидкими і спритними, але меч Адама пройшов крізь його тіло, завдаючи новий удар болю. Холодний метал пройшов крізь його плоть. Потім він відчув, як руки Адама схопили його. І він також схопив Адама.

Міхаель вчепився зубами в шию Адама, не бажаючи здаватися. Його зуби впилися в шкіру, і смак крові заповнив його рот. Після цього вони почали двоє падати на землю. Земля наближалася надто швидко. Кожен з них відчував, що це падіння може стати їхнім останнім. Вітер свистів у їхніх вухах. Пейзажі злилися в єдине розмиття. Проте вони боролися навіть під час падіння, намагаючись завдати останній вирішальний удар. Кожен удар був наповнений люттю і відчаєм. 

Адам відчував, як Міхаель стискав його, впиваючись його кровʼю. Але він не збирався здаватися. Руки стискали меч і наносили невпинно удар за ударом в спробах позбутися Міхаеля. 

Земля наближалася з неймовірною швидкістю. Проте їхня битва ніяк не закінчувалася. Вона лише посилювалася з кожною секундою, наближаючи їх до неминучого кінця. 

Земля нарешті наблизилася. Вони з силою врізалися в неї, створюючи величезну вирву. Пил і каміння розлетілися в різні боки. Їхні тіла на мить зникли у хмарі пилу. Але вони продовжували боротися. І коли Адаму таки вдалося позбутися Міхаеля, він помітив в зубах того частину своєї плоті і з жахом приклав свою руку до шиї. Та кров ніяк не спинялась. 

——— Моя кров тобі все одно ніяк не допоможе! Ти більше не демон! Ти — Бог!

З жахливою гримасою Міхаель виплюнув шмат мʼяса зі свого рота і дістав меч зі свого живота. Його очі палали люттю. Кров текла по лезу меча, залишаючи за собою червону доріжку.

——— Але ж кусатись я все ще можу! — посміхнувся він.

Струснувши власну кров з меча, Міхаель засміявся, і Адам помітив невеликі ікла в його роті. Вони все ще були там, хоча демонічного хвоста і чорні крила він вже втратив через те, що в пеклі більше нікого не було. Проте саме пекло все ще існувало — і ікла все ще були. Кожен звук його сміху був наче скрегіт, що викликав холодний піт.