Читати книгу - "Історія одного розлучення, Ана-Марія Еріш"

Отямилася я вже в лікарні. Всі події я пам'ятала дуже погано, але мені дуже пощастило. Через те, що основний удар прийшовся на сторону Тоні, я отримала лише забої та невеликі поранення. Але від удару та шоку я втратила свідомість. А от чоловіку пощастило менше. Він мав зламану руку, травму голови та численні поранення. Його стан був важким, проте не критичним. І це дозволяло мені видихнути. Тоні буде в порядку, я впевнена у цьому. Виявляється, він був у свідомості до самого приїзду генерала. І саме він і витягнув мене з машини. Вже в який раз мене рятує мій коханий чоловік. Напевно, я йому ніколи не зможу віддячити. Єдине, що я можу — це зробити його по-справжньому щасливим та подарувати справжню родину.

Але постало питання в тому, хто ж винен у цій трагедії. Звичайно, спочатку подумали на маму Марі, Кассандру. Але я не вірила в це. Та й жінка постійно тепер звинувачувала себе. Тому, після певних перевірок всі підозри пропали. Дід же все одно був схвильований. Та тепер Тоні ще більше подобався йому, адже він в який раз врятував мене. Взагалі через декілька днів ми вже забрали чоловіка додому. Він не дуже любив лікарні, тому і прагнув поскоріше повернутися додому. Та все ж ми за нього хвилювалися, тому дід найняв лікаря, який щодня буде приходити до нас додому і перевіряти стан хлопця. Все ж можна було видихнути, адже зараз немає жодної загрози життю.

Виникла нова проблема — у Гаррі було день народження, і він запросив нас обох. Звичайно, я хотіла відмовитися та пояснити все як є. Але Тоні наполягав, що ми маємо це зробити. Не знаю для чого йому це все, але я все ж вирішила погодитися. Гаррі непоганий хлопець, і він став одним з моїх хороших друзів, не дивлячись на те, що ми раніше зустрічалися. Обравши йому в подарунок годинник, я прийнялася збиратися. Тому, вдягнула коротку блакитну сукню та туфлі на високих підборах. Я зробила гарну зачіску та легкий макіяж. Виглядала я досить непогано, проте сьогодні це все не для Гаррі. Просто поряд з Тоні має бути найгарніша дівчина.

Він же ж вдягнувся у костюм. Звичайно, було трохи проблематично це зробити зі зламаною рукою, але це не робило його менш привабливим. Тому, я підійшла до нього та допомогла зав'язати краватку.

- Цікаво, чому краватки носять чоловіки, але нормально зав'язувати їх можуть лише жінки. - посміхнувся він. - Це ж не справедливо.

- Досить тобі бурчати. Скажи дякую, що в тебе є дружина, яка чудово з цим справляється. - посміхнулася я. - Інакше хто б це тобі робив?

- Найняв би спеціально людину. - відповів він.

І я б обов'язково його стукнула його по голові, якби він не був пораненим. Але зараз мені його шкода, тому чоловіку пощастило. Натомість він обережно потягнувся та поцілував мене. Напевно, я ніколи не звикну до цього. А все ж почалося лише з однієї відпустки...

Та зараз був час йти, адже запізнюватися було не дуже гарно. Машину вела я, адже однією рукою для Тоні це було зробити проблематично. Однак я ніяк не могла настроїтися на відпочинок. Вже в який раз хтось намагався мене вбити, а я навіть не мала приблизного уявлення про те, хто б це міг бути. Але поки зі мною мій коханий чоловік, я буду в абсолютній безпеці.

Приїхавши до будинку Гаррі, ми припаркували машину та попрямували в середину. Тут було досить багато людей, і навіть діда скоро прибуде. Швидко привітавши хлопець, ми подарували йому годинник. Чомусь мені зовсім не хотілося зараз з ним спілкуватися. Здається, хлопець все ще хотів мене повернути, та мені це було зовсім не цікаво.

- Так, ти за кермом сьогодні, тому випити шампанського не зможеш. - посміхнувся Тоні.

- А ти теж не зможеш, адже приймаєш ліки. - зловісно посміхнулася я.

- Тоді, вип'ємо сік? - спитав чоловік.

Так ми і вирішили зробити. Люди все прибували, і згодом приїхав і мій дід. Він лише коротко кивнув нам та пішов до свого партнера, аби обговорити якісь свої деталі. От навіть тут він не може думати ні про що інше крім роботи. Хоча, я ж раніше була такою ж самою, але все змінило знайомство з Тоні.

- Я дуже радий, що ви змогли прийти. - сказав Гаррі, підходячи до нас. - Чув про ту жахливу аварію, в яку ви недавно потрапили. Але, на щастя, з вами все добре. А що там було? Несправність машини чи ще щось?

- Просто через погані погодні умови не змогли вписатися в поворот. - швидко відповів Тоні. - Машина відновленню не підлягає, а от ми живі. Тільки от проблема. - чоловік показав на свою руку. - Але з часом це все виправиться.

- Я розумію. - посміхнувся він. - Сподіваюся, що скоро ми зможемо з вами зустрітися або якось відпочити всі разом.

- Звичайно - відповіла я.

- А зараз вибачте, я маю привітатися з іншими гостями.

І він пішов, ще раз посміхнувшись нам. А я видихнула. Чомусь мені було некомфортно поруч з ним. Всі ті почуття, що були в мене раніше, зникли. І тепер я просто не хотіла з ним бути в одній компанії. Та й Тоні його не переносив. Побувши тут ще годину, ми попрямували додому. Та й дід вже теж не особливо хотів тут бути. От тільки мене не покидала одна думка. Гаррі якось весь час поводив себе дивно, ще й поглядав на нас. Так що він приховував?