Читати книгу - "Споріднені душі: Розірваний зв'язок, Яра Крихта"

– Обіцяй нічого їй не казати.

– Обіцяю, – злістно кивнула. – Але мені багато потрібно розповісти тобі.

– Міє, – гукнув, його голос пролунав м'яко, але впевнено. – Вибач, тобі не варто було відходити, все гаразд. Це Селін. Вона хвилювалася, куди я зник... і дуже сердиться, – Айдас намагався всміхнутися, але в його очах був відблиск непевності. – Думаю, нам варто зайти в дім та випити чаю.

Мія, яка стояла осторонь, спостерігаючи за їхньою розмовою з ледь помітним сумом, раптом підняла голову й всміхнулася. Її очі світилися теплом, яке миттєво розтопило холодну тишу між ними. Вона зробила кілька кроків уперед, наближаючись до чоловіка з легкістю і грацією, що здавалася природною навіть у такій напруженій ситуації.

Айдас із Мією зайшли в дім, і в повітрі знову оселилася тиша, насичена прихованими емоціями. Він мовчки поставив чашки на стіл, кожен рух обережний. Мія, легенько всміхнувшись, принесла чайник, налила гарячий напій, аромат якого розлився по кімнаті.

Селін стояла біля вікна, трохи напружена, не наважуючись втручатися в їхню майже домашню гармонію. Її очі бігали від брата до Мії, наче вона збирала всі деталі, намагаючись зрозуміти, що між ними відбувається насправді. 

Нарешті, вона вдихнула глибоко і спробувала почати розмову, обережно передаючи ініціативу Айдасу, щоб раптом не бовкнути лишнього, що не варто чути Мії:

– Як твоє самопочуття? 

– Все гаразд, – спокійно відповів Айдас, спрямувавши короткий погляд на Мію, – Мія допомагає мені.

Настала коротка павза, ніби всім потрібно було перевести подих після цих кількох простих слів, але несподівано Селін, ніби не годна більше тримати це в собі, випалила:

– Я розлучаюся.

Айдас і Мія одночасно завмерли, їхні тіла синхронно опустилися на диван. 

– Та це ж… добре? – почав Айдас з усмішкою. – Це чудово. 

– Думаєш? 

– Так, – Айдас засміявся. – Ви з ним не пара, це була трата часу, і тобі було з ним кепсько. 

– Так! – нарешті холодний образ Селін змінився, вона почала радіти, і Айдас був певен, що став єдиним в сім’ї, хто підтримав її. – Дякую! Міє, – звернулася до розгубленої дівчини: – Не знаю, чи знаєш ти…

– Я знаю дуже мало. Знаю лиш, що ти заміжня. 

– Так-так, – Айдас бачив, як Селін кортить поговорити про споріднені душі, і дуже цього боявся. – Але я не хочу бути з людиною, з якою мені так нестерпно нудно та сумно. Кларісса просто оскаженіла, вона категорично проти, тому намагається діймати мене та мого скоро колишнього чоловіка. Батько – теж. Загалом весь дім готовий мене придушити. Мені потрібна твоя підтримка, брате. 

– Я повернусь додому за кілька днів. 

Селін уважно подивилася на Мію, і в її очах з'явилася м'яка усмішка, здавалося, сестра вирішила на мить відкласти свої особисті переживання, і звернулася до дівчини, намагаючись змінити тему розмови:

– Міє, ти справді дуже гарна, – сказала вона, мило кивнувши, чим видала те, що Айдас уже встиг рохвалити її для Селін, і чоловік погрозливо примружився, зиркнувши на сестру. – І я рада, що ти поруч із Айдасом зараз.

– Я повернуся додому, – продовжив Айдас, –  і до мене навідається найкращий лікар Англії, все буде гаразд. 

Селін не потрібно було довго думати, вона одразу зрозуміла брехню, і готова була грати за правилами Айдаса: 

– Так, все буде добре, – кивнула, – щойно навідається – повідом мене, – кивнула ще раз, і Айдас надіявся, що остання нота її слів – трішки награна – не буде зрозуміла для Мії. – Але ти так сильно засмутив мене, коли зник. Ти кинув мене саму посеред того всього крику, і я… Вибач, Міє, це так недоречно зараз виливати і на тебе, але… Ох.

– Це нічого, я вже чула, що Айдас посварився з родичами… 

– У нас дуже активна на сварки родина… Але ти не лякайся, – Селін засміялася. – З ними, гадаю, можна справитися, – Селін, всміхаючись, помітила, як Айдас нервово стискає губи, і вирішила додати трішки легкості до розмови: – Айдас, наприклад, завжди любив сутички вдома, особливо, коли був малий, – почала вона, а Айдас відразу насупився, зрозумівши, що зараз буде щось не надто приємне. – О, він завжди був майстром створювати хаос! – Селін підморгнула Мії. – Пам'ятаю, коли він був ще зовсім маленьким, то вирішив одного разу оголосити «війну» всьому дому. Він викрав усі подушки з диванів, забарикадував ними двері своєї кімнати і не випускав нікого всередину, поки ми всі не підписали «мирний договір».

– Але ж підписали! – Айдас засміявся, погрозливо глянувши на сестру.

– Ой, це ще не найгірше! – додала Селін, не зупиняючись. – Якось він вирішив, що стане героєм і врятує нашого кота від миші. Айдас ходив по подвір'ю в ковдрі, мов супергеройському плащі, і підстерігав ту бідолашну мишку цілий день. А коли вона нарешті вискочила з-під паркану, він так злякався, що забіг назад додому і зачинився в туалеті.

Мія засміялася, і Айдас перевів на неї погляд. Хоч він і був незадоволений говірливістю сестри, але сміх Мії заспокоював. 

– Я в дитинстві теж була воєвнича, – Мія кивала, – але я дуже рідко спілкувалася з однолітками, я майже весь час бачилася лише з учителями та нянями, тому вся моя енергія – в їхню нещасну сторону…