Читати книгу - "Немає часу на кохання, Анітка Санніфео"

З таким коханням і життя замало!

І скласти пазли так міг тільки Бог,

Так скласти, щоб ніщо не роз'єднало!..*

(*Олександр Пономарьов, DZIDZIO «Пазли»)

Пісня завершилася, але вони стояли дивлячись в очі один одному. В залі панувала тиша, ніхто не наважувався розмовляти, щоб не порушувати ту ідилію, що панувала.

Хтось підніс Ендрю розкішний букет квітів та мікрофон. Чоловік передав букет Ніні та, взявши до рук мікрофон, заговорив:

– Кохана! Ніна! Я знаю, що я неідеальний, й що ми знайомі лише три місяці, але я готовий змінюватися заради тебе. Я хочу завжди бути поруч з тобою. Нас з тобою дійсно поєднала сама доля. Ми з тобою дуже різні, як шматочки пазлів, але варто скласти правильно всі частинки, як виходить неймовірна картина! Згадай нашу першу зустріч. Прогулянку на яхті. Той вечір в котеджі за містом, прогулянки, обійми та нашу мандрівку... Я обіцяю тобі, що кожен наш день, кожен наш вечір буде особливим!

 Ще є Адам. Завдяки йому ми з тобою певною мірою зустрілися та познайомилися. Сьогодні він трохи запізнюється, але цей третій-корисний теж чекає на твою відповідь, – чоловік посміхнувся, а потім пристав на одне коліна, дістаючи з кишені маленьку охайну коробочку та відкрив її. На подушечці лежала чудова золота обручка.

Ніна вже не стримувала сліз, серце калатало так сильно, що здавалося, ще трохи й воно вистрибне з грудей. Вона дивилася на коханого. Лише поруч з ним її життя наповнюється світлом й теплом!

Помітила вона й амурчика, що уважно спостерігав за дійством, залишаючись невидимим для всіх, крім неї та Ендрю. Він був щасливий. Він розмахував своїм луком та намагався щось сказати, але вся увага дівчини була прикута до її коханого демона.

– Ти станеш моєю дружиною, кохана? – Ендрю дивився на неї не відводячи погляду, огортав ніжністю та теплом. Ніна відчула, що поряд з ним знову дихає на повні груди, в душі знову розквітла весна.

– Так, – прошепотіла вона.

– Вона сказала так! – прокричав Ендрю в мікрофон. Чоловік надягнув обручку, прикрашену дрібними камінчиками, на палець коханої й припав до її вуст солодким цілунком.

Зал вибухнув аплодисментами.

– Ти божевільний! – прошепотіла Ніна.

– Я не божевільний, я закоханий, – Ендрю з теплом дивився на дівчину. – Безнадійно закоханий в тебе.

– Увага, пасажири! Рейс «Кохання» відправляється у довгу щасливу подорож, – пролунало з динаміків. – Прохання пасажирів зайняти свої місця на борту. Під час цієї нескінченної подорожі бажаємо вам безмежного кохання, іскристого щастя й теплого взаєморозуміння!

Друзі! Історія кохання Ендрю та Ніни добігла фіналу. Але не поспішайте розходитися) Завтра на нас чекає епілог!

Крім того, запрошую всіх вас на борт космічного лайнера "Вінтерія", що відправляється у новорічний круїз до снігової планети Етел'яр!

Додавайте книгу в бібліотеку, щоб не загубити!))