Читати книгу - "Лівія з роду Воранор, Сафі Байс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Ти просто так багато помилявся, Артуре...» — вона уявила собі брата таким, яким побачила в його останній день народження. Він був чарівним, сильним, щасливим... А тепер... Тепер він був таким... мертвим.
Андре обережно взяв Лів на руки і поніс геть із кімнати з блакитною стелею. Жінка миттєво відчула яскраві спалахи болю в тих місцях, де його руки торкалися її тіла.
«Дуже дивно, що застигло все тіло, крім очей та губ. Я можу бачити, я можу говорити, хоч для останнього і потрібно докладати максимум зусиль».
— Нічого дивного, — відповів Андре. Вони вже спускалися сходами. Він спеціально не поспішав, щоб не завдавати їй зайвого болю. — Це зілля колись вигадали відьми для допиту вампірів. Пізніше виявилося, що при сильнішій концентрації воно здатне вбити.
Андре посадив Лів на переднє сидіння. Вона ледь стримала крик. На заднє він уклав Алессіо, насилу зігнувши його ноги в колінах (при цьому потрібно було дотримуватися крайньої обережності, щоб не зламати їх).
«Залишилося подбати про Артура, — подумала Лів. — Що ти збираєшся з ним робити?»
— Те, що він зазвичай робив зі своїми жертвами — спалити.
«Ні! Прошу, просто поховай його в саду».
— Його потрібно очистити. І відпустити. Відпустити з нашої пам'яті.
Андре піднявся в кімнату, де лежало тіло Артура. Лів спостерігала за всім, що відбувалося далі, очима чоловіка. Він зупинився біля мертвого тіла, витягнув руки вперед, і сказав:
— Силою вогню тебе очищаю.
Волосся Артура спалахнуло, вогонь почав розповзатися по обличчю, яскраво сяючи на бровах та віях. Полум'я перетекло через шию, продірявлену кілком, далі по тілу, залишаючи за собою обвуглену плоть.
Лів здавалося, що вона задихається, так, якби була людиною і не могла дихати під водою.
Тіло вбитого вампіра перетворилося на одну велику чорну масу. Андре підняв руки вгору і промовив:
— Силою вітру тебе очищаю.
Вітер відчинив вікно й увірвався до кімнати. Він перетворив чорну масу на купу невагомого попелу, закрутив і забрав геть.
— Силою землі та силою води, що приймуть твій порох, очищаю тебе! — наостанок прокричав Андре.
Він повернувся до автомобіля.
— Тепер з ним справді покінчено. Весь біль, який він завдав цьому світу, спокутують вогонь, земля, вода та вітер.
Йому хотілося обійняти дружину, але він знав, що тільки посилить і без того страшенний біль своїми дотиками. Тому лиш завів двигун і погнав автомобіль геть від розкішної вілли у мавританському стилі.
— Як? — прошепотіла Лів крізь ледве відкриті губи.
— Вогонь здатний знищувати, — сказав Андре, — він знищив тіло вбивці. Вода поступово розмиє все, що пам'ятають про Артура у будь-якій точці Землі, де він з'являвся. Через підземні річки та струмки інформація передастьться також землі та очистить її пам'ять. І негативний слід, який залишив своєю діяльністю твій брат, більше не нависатиме над тими краями, які знали його як убивцю. Але на це підуть роки.
— А вітер? — запитала Лів. — Ти нічого не сказав про вітер.
— А вітер теж послужить інформатором, — Андре пригладив її волосся. Вона бачила себе його очима і розуміла, що виглядає жахливо. І все-таки це було краще, ніж виглядати мертвою. — Саме вітер, розносячи порох Артура, розповість і землі, і воді про те, що найманець сплатив за свої дії найвищу ціну, яку міг.
«Перед смертю всі рівні, — подумала Лів. — Навіть ті, хто вважають себе безсмертними. Смерть – найсправедливіший суддя. Її не можна підкупити. Їй нема справи до твоїх багатств, амбіцій, планів. Вона байдужа до твоєї любові та ненависті. Вона глуха до твоїх прохань і благань. Вона приходить, щоб виконати свою справу. І вона виконує її. Завжди. Можна намагатися втекти від неї, можна бігати довкола неї та кричати, можна погрожувати їй, благати її, не можна лише одного – зупинити її. Скільки б не було тобі років, смерть завжди виявиться старшою. Яким би мудрим чи хитрим ти не вважав себе — вона тебе завжди перехитрує.
Так, перед смертю всі рівні. Немає для неї молодих і старих, розумних і дурних, багатих та бідних, сильних та слабких, праведних та грішних. Є тільки живі та мертві. І коли вона приходить за тобою, решта вже не має значення».
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лівія з роду Воранор, Сафі Байс», після закриття браузера.