Читати книгу - "Лівія з роду Воранор, Сафі Байс"

«Щоб не стати полоненим минулого, необхідно безперервно рухатися вперед. Чим довше життя, тим більше в ньому втрат. І якщо не заповнювати порожнечу, яка розростається, твоя душа стане самотньою пустельною трояндою посеред пісків», — спогади Лів воскресили слова Шатора — вампіра, який був ватажком синіх бедуїнів. Коли Андре носився з нафтовими справами північною Африкою, він залишав свою підопічну-підлітка на деякий час у друзів.

Шатор, як і його одноплемінники, пов'язував голову синім. Такого ж кольору була половина його обличчя та руки — фарба вже не вимивалася зі шкіри. Щоранку він наносив своєрідний макіяж — малював зморшки навколо очей, рота і на лобі, щоб виглядати, як личить шестидесятилітній людині, за яку його сприймали. Вечорами навколо нього збиралося все плем'я. До Шатора приходили за порадою та втіхою, за вирішенням суперечок і просто, щоб послухати його. Такої сили голос здатен був і зачарувати, і підкорити своїй волі. Лів він дуже нагадував голос Андре, але було в ньому щось зовсім особливе — можливо, так проявлявся його власний життєвий досвід. Досвід вампіра, максимально вільного від усіх нав'язаних цивілізацією порядків та забобонів, вільного від усього світу.

— Піднімайся! — почула Лів голос Кіро. — Вставай же! — він вирвав її зі східних спогадів.
Жінка знехотя розплющила очі.
— Пора, краса моя! Ти думаєш, тебе за п'ять хвилин одягнуть? — сьогодні молодий дизайнер був і щасливим, і страшенно знервованим. Він раз у раз поправляв лацкани бузкового піджака, або смикав його знизу, а коли не чіпав піджак — запускав пальці у волосся.

Прем'єрний показ його творінь повинен був початися за кілька годин, а Лів, замість того, щоб влитися в потік загального збудженого поспіху, лежала на широкому підвіконні підсобного приміщення.

Кіро потягнув її за руку, жінці довелося стати на ноги, щоб не впасти.
— У тебе ж найвідповідальніша роль, ти розумієш? — розмахував руками він. — Фінальний вихід!
— Так, Кіро, так, — Лів поправила волосся. — Все буде краще, ніж ти можеш собі уявити.
Той нічого не відповів. Він обхопив Лів за плечі і підштовхнув її до дверей.
— О, моя пташка прилетіла! — першою, кого побачила жінка у незвично яскравому світлі гримерки, виявилася Жаннет. Вона стиснула Лів в обіймах раніше, ніж та встигла вимовити привітання. Золота сукня австралійки виявилася ще приємнішою на дотик, ніж на вигляд.
— Жаннет, не чекала тебе побачити, — звільнившись із обіймів, Лів окинула подругу захопленим поглядом.
Волосся Жаннет виглядало навіть розкішніше вбрання — великі чорні «голлівудські» локони до самої талії. Сукня робила її фігуру схожою на справжнісінький пісочний годинник. Зап'ястя лівої руки прикрашав широкий золотий браслет із трояндою на тлі місячного диска.
— А це звідки? — Лів підняла руку подруги, на якій сяяв великий діамант в обрамленні платини.
— Від мене, — Кіро обійняв Жаннет за талію.
Лів завмерла з напіввідкритими губами.
«Не може бути, не може бути, не може бути», — повторювалося в неї у голові.
— Це означає, що ти переїдеш до Італії? — було першим, що змогла сказати Лів, трохи перетравивши приголомшливу новину.
— Я залишаюся в Австралії, — знову відповів за наречену Кіро.

Лів залишалося тільки дивуватися, як її подруга таке йому дозволяла. І ще більше — як це вона погодилася носити обручку на своєму завжди вільному безіменному пальчику?
— Пізніше я розповім всі подробиці, — Жаннет підморгнула Лів. — А зараз тобі час одягатися. Крісті! — гукнула вона.
До них підійшла мініатюрна асистентка з лавандовим волоссям, зібраним у недбалий пучок.
— Займися Лів, — веліла Жаннет.

Модель опинилася в кріслі перед дзеркалом, і Крісті, не промовляючи жодного слова, взялася додавати барв її обличчю. Потім її змінила інша дівчина, яка взялася робити Лів зачіску.

Кіро створив колекцію жіночого одягу у відтінках червоного. Чи було це наслідком впливу вампірів на його життя? Невже кров, яку він віддавав, щоб годувати сім'ю Даханавар, надихнула його? Кращого пояснення Лів не знаходила.

Перші моделі вже крокували подіумом. Лів востаннє глянула у дзеркало. Багряне мереживо спускалося з її плечей, обтікало груди і талію, а нижче з'єднувалося з об'ємною довгою шовковою спідницею, яка тяглася позаду широким шлейфом. Кілька відтінків червоних помад перетікали з одного в інший, зробивши губи жінки ще більш об'ємними. Волосся, як і в інших моделей, зібрали вгорі й переплели мереживною стрічкою в тон сукні.
— Сюди, — покликала помічниця. — Ще двоє і твій вихід.
Лів підійшла до Анни та Ліллі — моделей, які мали виходити перед нею.
— Просто крокуй і посміхнись на краю подіуму, — Анна доторкнулася до пальців Лів. — Такі холодні, — потерла їх долонями. — Я теж просто холола від хвилювання на своєму першому показі.
— До виходу! — скомандувала асистентка Анні.
Все сталося наче вдесятеро швидше, ніж на репетиціях. Повернулась Ліллі, потім Анна, і от Лів уже на подіумі. Спалах і шум зали існували десь, наче в іншому вимірі. Вона думала, що зосередиться на обличчі Андре, який сидів у першому ряду, але прямо перед ним гасали фотографи.
«Тільки б не впасти! І не наступити на шлейф», — думала Лів, усміхаючись на краю подіуму.
«Опівнічний птах не може розбитися», — почула вона фамільний девіз Даханавар, подумки сказаний Андре.
І вона не розбилася. Сукня й туфлі поводилися покірно, не створюючи проблем. Під бурхливі овації на подіумі з'явився Кіро, який встиг переодягтися у чорний костюм і сорочку в тон сукні Лів. За ним вийшли всі моделі, оточивши дизайнера червоним ореолом. Дизайнер вимовив свою промову з подяками. Лів бачила, як поряд з Андре синьйора Клементина витирала сльози материнської гордості та щастя. Обличчя Джузеппе сяяло, а сестри і брат не переставали знімати на свої смартфони.