Читати книгу - "Лівія з роду Воранор, Сафі Байс"

Коли офіційна частина показу закінчилася, Лів нарешті спромоглася спіймати Жаннет і Кіро, щоб розпитати їх про те, як вони познайомилися.
— Андре запропонував мені відкрити свою справу в Австралії, — почав Кіро. — Важко не погодитись, що в Італії ринок моди справді перенасичений. Так, там моя батьківщина і сім'я — вони завжди будуть у моєму серці. Але саме в Австралії зараз моє місце. Жаннет допомагала з пошуком приміщення для першого бутіка та майстерні. Підготовка показу теж лягла на її плечі.
— Звичайно, у процесі ми з Кіро зблизилися, — якби шовк мав звучання, то це був би голос Жаннет.

Лів посміхнулася, згадуючи, про скількох чоловіків вона чула від подруги. І тепер Жаннет Мунроуз виходить заміж. За людину. Зрозуміло, Кіро до товариства вампірів звик з дитинства. Але щоб одружитися з одним із них?
— Ви неперевершено чарівні! — до них приєднався Андре. — Усі ви! Зізнаюся, Кіро, я не сприймав одяг як щось особливе до сьогоднішнього вечора. Але те, що ти зробив – це витвори мистецтва!
— Сподіваюся, преса та блогери відреагують хоч із часткою твого захоплення, — відповів дизайнер.
— Навіть не сумнівайся в цьому, — Жаннет виглядала непідробно гордою за свого нареченого.
— Лів, тобі подобається у Мельбурні? — питання Андре виявилося для дружини несподіваним.
— Таа-а-ак..., — протягла вона, намагаючись згадати щось, що могло б спростувати цю відповідь, але нічого подібного не знайшлося.
— То ми залишимося тут, ближче до цих двох голубків?
— У сенсі, жити? — уточнила Лів.
— Жити, — підтвердив Андре.

Покидати Італію, разом із домом, в якому вони провели двадцять років, бабусиним будиноком, мавританською віллою, де загинув Артур...
— Так, — відповіла Лів. — Я готова залишитись у Мельбурні хоч на цілу вічність. Чи в будь-якому іншому місці на віддаленому від Європи маленькому сонячному континенті. А з нашою італійською віллою що робитимемо? 

— Продамо, — у Андре не було ні тіні смутку за тепер уже колишнім домом. — Котромусь із наших вірних охоронців. За один долар. Що скажеш, Роберто чи Алессіо?

— Може їх самих спитаємо? Або вони зможуть там жити вдвох, — Лів не подобалося, що чоловік підбиває її робити такий вибір. Він явно був налаштований почути від неї одне конкретне ім’я. А потім, можливо, тільки можливо, вимагати пояснити свій вибір.

— Коли це я до чогось тебе примушував? Коли це я щось від тебе вимагав? — Андре обхопив дружину за талію однією рукою і припідняв над підлогою, щоб винести на найближчий балкон. 

Шум океану заглушив звуки святкового бенкету. Лів сперлася на широкі металеві поручні й глибоко вдихнула ніч. Солона вода, водорості, які викинуло на берег, розпечений за день асфальт, який тепер активно повертав своє тепло в атмосферу — їй сподобалася ця композиція ароматів. 

— Не так вже й відрізняється від нашого італійського узбережжя, правда? — не дочекавшись відповіді на попереднє питання, задав нове Андре.

— Відрізняється, — не погодилася Лів. — Все тут значно відрізняється. Але мені подобається, — вона повернулася до чоловіка, її рука ковзнула піджаком його рукава й зупинилася на шиї. 

— То ти назвеш ім’я? — прошепотів він. 

— Хочеш, щоб я приймала такі доленосні рішення? — Лів спробувала поцілувати його, щоб припинити про це говорити, та Андре не піддався.

— Роберто, — умисно сказала вона, хоча в думках дуже чітко звучало: «Алессіо». — У нього є кохана, а закоханим найбільше потрібен власний дім. 

— А що як і в Алессіо є кохана? 

Тепер уже Лів втратила бажання цілуватися. Вона відпустила шию чоловіка і сухо сказала:

— Тоді хай кидають жеребок.

— Тобі не цікаво, хто вона? — Андре насолоджувався її реакцією. 

Лів цього не розуміла. З одного боку він постійно провокував її Алессіо, з іншого — не виражав жодних ознак ревнощів. Власне, для них і не було підгрунтя. Серйозного принаймні.

— Хто вона? — дружина просто повторила частину його попередньої фрази.

— Сестра тієї відьми, у якої ти купувала зілля для покійного Артура. 

— Стрега? — перепитала Лів. — І як же вони могли познайомитися. 

— Наш вірний захисник їздив у ту крамницю ще раз — хотів придбати собі вампірського снодійного. Якби ж то таке існувало! 

— Натомість надбав кохання? 

— Миттєве, — запевнив Андре, взявши обличчя дружини в свої долоні. — З першого погляду, запаху, дотику. 

— О, — тільки й сказала на це Лів. — Тоді лише жеребок розсудить, кому з наших двох закоханих охоронців жити на віллі. 

— Як скаже моя чарівна дружина, — чоловік несподівано задовольнився такою відповіддю і нарешті торкнувся губами до її напіврозкритих губ. — Та, все ж, ми обоє знаємо, кого більше ти хочеш бачити в домі, де залишилося так багато від нас. 

— Ну чому тоді ми так довго про це говоримо? — Лів уперлася лобом в плече чоловіка. — Ти ж уже все вирішив. Зрештою, вілла — твоя приватна власність.

— Наша подружня, — виправи її Андре. 

— То що, мій підпис теж потрібен буде на документах про продаж? — знову підняла до нього обличчя. — Хочу цілувати тебе ще, а не тягнути далі цю розмову.