Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А◦ви рибалите? — спитав я.
— О, так, я, буває, наловлю собі на юшку, коли перепочиваю, — тут ловляться добрі окунчики.
— А◦на що ловите?
— Наловлю пліток на хробаків — й от на пліток ловлю окунів.
— Сходив◦би й порибалив, Джоне, — сказала дружина, повернувши до нього блискуче обличчя, сповнене надії, але Джон не поворухнувся.
Злива скінчилася, веселка над східними лісами обіцяла ясний вечір, тож я рушив далі. Вийшовши надвір, я попросив чашку в надії зазирнути у криницю й так закінчити огляд місцевості, але там, на жаль, були тільки піски й мілководдя — мотузка порвалася, відро втрачено. А◦тим часом господиня знайшла начиння, процідила воду й, позволікавши, передала спраглому — вода була тепла, та й пісок не осів. І таке пійло їх живить, подумав я собі, покрутив чашку, щоб течія змила пісок, і, заплющивши очі, зробив великий ковток за щиру гостинність. Коли йдеться про манери, я не бридую.
Полишивши після дощу хижу ірландця, я рушив до ставка: квапився наловити щук, походжаючи далекими заливними луками, болотами й трясовинами, місцями тоскними й дикими. Якоїсь миті це завдання видалося мені, випускнику школи й коледжу, незначним; але коли я збіг пагорбом до західного небосхилу, який уже зачервонівся, а наді мною заграла веселка, якийсь далекий передзвін, що невідь-звідки долинув до мого вуха очищеним повітрям, мовби доніс слова мого янгола-охоронця: рибаль, полюй, закидай свої сіті дедалі ширше, спочивай над різними струмками й при різних вогнищах, нічим собі не дорікаючи. І пам'ятай в днях юнацтва свого про свого Творця. Безжурно прокидайся вдосвіта й шукай пригод. Най опівденне сонце зустрічає тебе над іншими озерами, а коли спадає ніч, най ти всюди почуватимешся як удома. Не існує лук, розлогіших за ці, як не існує й ігор, величніших за ті, в які гратимеш тут. Дичавій, як велить твоя природа, і най ти будеш, як тії осоти й хащі, яким не судилося стати англійським сіном. Най гримить грім; і най тебе не обходить, що він загрожує фермерським врожаям. Знаходь собі прихисток попід хмарами, і най інші ховаються по коморах і під возами. Най життя буде тобі не роботою, а розвагою. Насолоджуйся землею, а не володій нею. Лише ті, кому бракує заповзятливості й віри, опиняються у такому прикрому становищі, що вікують вік кріпаками торгівлі.
О, Бейкерова фермо!
Там прикрашає краєвид
Найбільше чистий сонця схід…
Де в луках загорож звів ти —
Там лінощів не віднайти…
Ні з ким не входив ти у мудрування,
І простотою вигляд твій яснів
У тім самім червоному каптані,
Який носив ти ще за давніх днів…
Хто в серці любов
Чи зненависть ніс, —
Ідіть під покров,
Що стеле цей ліс;
Гай Фокс хай у нім
Теж буде святим[218].
Чоловіки сумирно повертаються ночувати додому з сусідніх полів чи вулиць, де відлунюють голоси з їхньої хати, і марніють, бо знову і знову вдихають повітря, яке видихнули; їхні ранкові чи вечірні тіні сягають далі, ніж їхня денна хода. Повертатися додому слід здалеку, після пригод, небезпек, щоденних відкриттів, збагаченим і загартованим новим досвідом.
Та не встиг я сягнути ставка, як якесь нове завзяття вивело надвір і Джона Філда: він передумав і вирішив на заході сонця полишити своє «болото». Однак він, бідаха, потривожив лише кілька плавничків, доки я наловив цілу низку — він сказав, що таке його везіння, але коли ми помінялися місцями на човні, змінило місце й везіння. Бідолашний Джон Філд (сподіваюся, він цього не читає, якщо, звісно, таке читання не пішло◦би йому на користь) живе у вторинний старосвітський спосіб у нашім дикунськім новім світі й ловить окунів на плітку. Визнаю, інколи це добра наживка. Свої обрії він створює собі сам, але лишається бідняком, народженим жити у злиднях, у своїй спадковій ірландській бідноті, як жила бабця Адамова у болотах, і понад ті болота не підніметься ані він сам, ані його нащадки, доки на сандаліях у нього на ногах, де від блукання болотами з'явилися перетинки, не виростуть крила-таларії.
Вищі закони
Повертаючись лісами додому в глибоких сутінках, з низкою риби й волочачи за собою свій кийок, я зауважив, як дорогу мені перебігає лісовий бабак, і мене охопило химерне відчуття дикої втіхи. Я ледве стримався, щоб не схопити його й не пожерти сирим, хоча голоду не відчував, хіба що до свободи, яку він втілював. Але за той час, поки я жив біля озера, бувало кілька разів і таке, що я блукав лісами, як голодний пес, забувши про все, і шукав якусь дичину, щоб пожерти, і жодна здобич не видалася б мені занадто дикою. Найдикіші сцени видавалися мені непоясненно знайомими. Я відчував, та й відчуваю донині, як і більшість людей, потяг і до вищого чи, як його називають, духовного життя, і до примітивного, вульгарного й дикого — і шаную обидва. Дике я люблю не менше за моральне. Рибальство
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Волден, або Життя в лісах», після закриття браузера.