Читати книгу - "Юдейська війна, Ліон Фейхтвангер"

Вона говорила дуже спокійно, тільки мало помітна хрипливість вібрувала в її голосі.

— Я не розумію, як ви могли далі жити після падіння Йотапати. Відтоді немає в Юдеї нікого, кого не брала б огида, коли він чує ім’я Йосифа бен-Маттіаса.

Йосиф думав про те, як Юст із Тиверії заявив: «Ваш доктор Йосиф — негідник». Але слова цієї жінки не дошкуляли йому.

— Про мене, певно, розповідають дуже багато поганого, — сказав він, — але я не думаю, щоб хтось розповідав вам, що я боягуз. Подумайте, прошу вас, про те, що іноді зовсім не трудно вмерти. Вмерти було легко й дуже велика спокуса. Потрібна була велика рішучість, щоб жити. На це потрібна мужність. Я зостався жити, бо знав, що я є знаряддя Ягве.

Довгі губи Береніки скривилися, все її лице виявляло глузування та зневагу.

— Іде чутка по всьому Сходу, — сказала вона, — якийсь юдейський пророк оповістив, що римлянин месія. Ви цей пророк?

— Я знаю, — сказав Йосиф спокійно, — що Веспасіан є чоловік, про якого говорить Письмо.

Береніка перехилилася через межу тих семи кроків, які визначила собі. Між ними був увесь простір кімнати, також і жаровня, бо ж стояла холодна зима. Вона розглядала чоловіка; він усе ще носив свої кайдани, але на вигляд був виплеканий.

— Я мушу пильно вдивитися в цього пророка, — кепкувала вона, — що охоче ковтає покидьок римлянина, коли той велить. Мені стало млосно від зневаги, коли я почула, як доктори з Сепфоріса мусили дивитися на ваше «весілля».

— Так, — сказав спокійно Йосиф, — я й це проковтнув.

Він став ураз маленький і пригноблений на вигляд. Більше ніж те, що він одружився з дівчиною, гнітило та принижувало його інше. Тоді у вінчальному наметі він дав обітницю не торкатися Мари. Але потім Мара прийшла до нього, вона сиділа на ліжку, юна, з гладенькою шкірою, гаряча, повна чекання. Він узяв її, мусив її взяти, як мусив пити, коли вийшов отоді в печери.

Дівчина Мара була біля нього відтоді. Її великі очі невідривно дивилися на нього однаково палко і коли він її брав, і коли він її гнівно і з великою зневагою відсилав геть. Береніка більше ніж не помилялася. Він не тільки проковтнув покидьок римлянина, він відчував смак у тому.

Йосиф дихав часто, і Береніка не наполягала на цій темі. Вона заговорила про політику, палко обурювалася проти маршала:

— Я не хочу, щоб цей мужик сидів у центрі світу. Я не хочу цього.

Її тьмяний голос став гарячим від пристрасті, Йосиф стояв спокійно, опанувавши себе. Але він був повен іронії з приводу її безсилості. Вона добре це бачила.

— Підіть, мій кузен Йосиф, — глузувала вона, — скажіть це йому. Зрадьте мене заради нього. Може, дістанете тоді щедрішу нагороду, ніж невільниця Мара.

Вони стояли, розділені простором кімнати, обоє юдеї, молоді обоє, гарні обоє, спонукувані обоє гарячою волею до своїх цілей. Око-в-око стояли вони, глузуючи одне з одного, і все ж у душі споріднені.

— Коли я скажу це маршалові, — кепкував Йосиф, — що ви його противник, кузино Береніко, то він сміятиметься.

— То викличте його сміх, хай посміється ваш римський пан, — сказала Береніка. — Дуже можливо, що він для цього і тримає вас при собі. Я, мій кузене Йосиф, добре помию руки і довго буду сидіти у ванні, через те, що побувала вкупі з вами.

Йосиф, повертаючись від неї, усміхався. Йому любіше було, щоб така жінка, як Береніка, ганьбила його, ніж щоб вона дивилася на нього спокійно.

В головну квартиру Веспасіана в Цезарїї з’явився, з пошаною прийнятий римською владою, старий юдей, дуже малий на зріст, дуже поважаний, Йоханан бен-Заккаї, ректор храмового університету, верховний суддя Юдеї, великий доктор Єрусалима. Своїм кволим голосом, в колі цезарійських юдеїв, він розповів про жахи й огидні речі, які сповнюють юдейську столицю. Як проводирів поміркованих майже всіх повбивали, первосвященика Анана, більшість аристократів, багатьох із «Істинно віруючих по закону», як тепер макавеїсти вогнем і мечем шалено поборюють одні одних. Навіть у притворах храму вони поставили метальні знаряддя, й їхні постріли влучають у людей, що несуть на вівтар свої жертви. Іноді старий підкріпляв старомодним способом свої слова: «Мої очі бачили це». Він теж тільки з небезпекою зміг викрастися з Єрусалима. Він розпустив чутку про свою смерть, його учні винесли його у труні, як на похорон, за Єрусалимські мури.

Він звернувся до маршала, бажаючи переговорити а ним, і Веспасіан враз запросив його до себе. Дуже старий, пожовклий, стояв юдейський великий доктор перед римлянином. Голубі очі напрочуд свіжо горіли на зів’ялому обличчі, обрамованому маленькою, знебарвленою бородою. Він казав:

— Я прийшов, консуле Веспасіан, щоб говорити про мир і упокорення. За мною не стоїть ніяка влада. Владу в Єрусалимі мають «Месники Ізраїлю»; але закон не вмер, і я маю з собою печать найвищого судді. Це небагато. Але ніхто краще не знає, як Рим, що велику державу можна утримати надовго тільки через право, закон і печать, і тому це може й не дуже мало.

Веспасіан відповів:

— Я радуюсь, що можу говорити з чоловіком, який має найпочесніше, найдостойніше в Юдеї ім’я. Але я, на жаль, посланий сюди, щоб орудувати мечем. Про мир можуть провадити переговори тільки цезар у Римі та його сенат.

Йоханан бен-Заккаї похитав старою, маленькою головою. Лукаво, тихо, з тою співучістю, з якою навчають у східних школах, він виводив:

— Є багато таких, хто називають себе цезарями. Але є тільки один, із яким я хотів би обмінятися печаттю й документом. Хіба Ліван упав через Гальбу? Тільки той, через кого падає Ліван, є могутній, адир. Ліван не впав через Гальбу.

Веспасіан недовірливо дивився на старого. Спитав:

— Ви говорили з моїм полоненим, Йосифом бен-Маттіасом?

Йоханан бен-Заккаї заперечив, трохи здивований. Каючись, незграбно, Веспасіан сказав:

— Вибачте, ви справді з ним не говорили.

Він сів, змалився, так що не міг дивитися на старого згори:

— Прошу, розкажіть мені, що ви хочете дати і що дістати.

Йоханан простяг свою кволу руку, сказав:

— Я даю вам лист і печать, що Велика рада і доктори Єрусалиму підкоряються сенатові та народові Риму. Я прошу за це одного: дайте мені одне маленьке місто, щоб я міг заснувати університет, і дайте мені волю навчання.

— Щоб ви знову пекли мені найтемніші рецепти проти Риму, — всміхнувся Веспасіан.

Йоханан бен-Заккаї зробився ще менший і мізерніший:

— Що ви хочете? Я маю посадити одну крихітну гілочку з великого дерева Єрусалиму. Дайте мені, скажімо, місто Ябне.