Читати книгу - "Світло, що повернуло Різдво, Юлія Чумаченко"

Зірка світилася так яскраво, що навіть глибини Темного Лісу почали змінюватися. Лід на стінах печери танув, і замість темряви пробивалися теплі промені світла. Мія і Джейк поспішили вибратися назовні, тримаючи зірку в руках, відчуваючи, як її теплоту заповнює кожен куточок їхніх сердець.

Темний Ліс, що раніше здався страшним і непривітним, тепер оживав. Гілки дерев вже не тягнулися до них, як пазурі, а, здавалось, поважливо схилялися, пропускаючи світло. Сніг, що був таким холодним і важким, почав виблискувати веселковими відблисками, мовби відчував радість від повернення зірки. Вітер приніс ніжний передзвін, схожий на мелодію різдвяних дзвіночків, що розсипалися навколо, наче вітання для тих, хто не боїться вірити в чудеса.

— Подивися! — вигукнув Джейк, показуючи на небо.

Темне небо розсіювалося, і крізь хмари пробивалися зірки. Вони світилися так, ніби раділи, що зірка Різдва повернулася.

Діти слідували за світлом пір’їнки, яка тепер вела їх назад до села. Кожен їхній крок приносив зміни: світло зірки торкалося будинків, і вікна спалахували теплим світлом, ялинки знову засяяли вогниками, а вулиці наповнювалися веселим сміхом.

Коли вони дісталися центральної площі, усі жителі Зимової Казки зібралися навколо великої ялинки. Люди виглядали здивованими, наче щойно прокинулися з тривалого сну.

— Що сталося? — запитав один із чоловіків.

Мія підняла зірку, і її світло залило всю площу.

— Це зірка Різдва, — сказала вона. — Вона повернулася, щоб нагадати нам, що свято не у прикрасах чи подарунках, а в теплі, яке ми даруємо одне одному.

Зірка піднялася вгору, злетівши до вершини ялинки, і яскраво засяяла, розповсюджуючи навколо себе м’яке, золотисте світло. Кожен промінь, що падала з неї, творив чудеса — гілки ялинки почали мерехтіти, ніби тисячі маленьких вогників запалилися на них. Повітря наповнилося запахом свіжих хвойних голок і солодкого нектару, а навколо, наче у сні, з’явилися магічні сніжинки, що танцювали в повітрі.

Тепло і радість заповнили кожен куточок, ніби сама земля дихала разом з ними. Всі, хто був поруч, відчули, як їхні серця наповнюються ніжністю і світлом. Здавалося, що навіть темні хмари, які ще кілька хвилин тому затуляли небо, розсіялися, відкриваючи зіркове небо, яке сяяло, як чудовий візерунок на чорному бархатному полотні.

— Ви повернули нам Різдво, — зі сльозами на очах промовила літня жінка, обіймаючи Мію та Джейка. Її слова лунали, немов вітання самого світу, який нарешті прокинувся після довгої ночі.

Діти усміхнулися, але в цей момент з’явилася знайома срібляста сова. Вона сиділа на гілці ялинки і спостерігала за ними, її очі світлились магією, а навколо її тіла наче витав туман, що розвіювався від кожного руху її крил.

— Ви молодці, діти, — сказала вона, її голос був м’яким, але проникливим, немов сама природа говорила з ними. — Ви нагадали усім, що навіть у найтемніші часи світло завжди переможе, якщо ми віримо в нього.

Сова змахнула крилами, і магічний вітер, як легке коливання простору, огорнув дітей. З її крил злетіла срібляста пір'їна, яка залишила яскравий слід у повітрі, мов метеор, і плавно опустилася в руки Джейка. Він подивився на неї, і вона здалася йому живою, адже кожен рух пір’їнки створював навколо маленькі іскри магії.

— Це найкраще Різдво в житті! — сказав хлопчик, дивлячись на сяючу ялинку, що тепер світилася не просто світлом, а справжнім чаром.

Мія усміхнулася, дивлячись на свою маленьку перемогу, знаючи, що разом з братом вони створили щось неймовірне — повернули надію, віру і магію в серця людей. І хоч світло наповнило кожен куточок цього святого моменту, вони знали, що справжнє чудо було в їхніх серцях.

Кінець