Читати книгу - "Пригоди Дракончика Люма, Марія Дивосвіт"

Люм подорожував по древньому замку, який давно забули навіть самі старі карти. Все навколо нього було тихо й покинуте, але з кожним кроком його серце билося все швидше. Щось незвичне відчував він у повітрі, ніби сам замок таїть у собі стародавні таємниці. І ось, потрапивши до величезної зали, Люм побачив безліч дзеркал, які стояли у ряд. Кожне з них відображало не його, а щось дивне і страшне.

— Що це? — здивувався Люм, наближаючись до одного з дзеркал.

Перед ним постала картина: він стояв, занурений у темряву, з лицем, сповненим страху. У відображенні він виглядав переляканим і безсилим.

— Це не я, — прошепотів Люм, відводячи погляд.

Він пішов до іншого дзеркала. Тут він побачив себе засмученим, його очі були сповнені сумнівів і тривоги, а сам він здавався маленьким і беззахисним.

— Ні! Це не я, — знову промовив Люм, глибоко вдихаючи.

Чим більше він дивився в дзеркала, тим більше їх відображення починали показувати його найгірші страхи, сумніви та хвилювання. Він бачив себе безсилим, сумним, без надії. В середині зали панувала тиша, яка ставала все важчою для Люмового серця.

— Як мені пройти через цю залу? — запитав Люм, відчуваючи, що кожен крок стає все важчим.

Тоді він почув тихий голос, що лунали з глибини замку.

— Люм, ти шукаєш правду, але правда ховається не в тому, що показують ці дзеркала, а в тому, що ти сам бачиш своїм серцем.

Люм зупинився і задумався. Він подивився навколо, де кожне дзеркало несло йому нові ілюзії, але серце підказало йому, що йому потрібно не бачити очима, а відчути правду всередині себе.

Він закрив очі й зосередився на своєму серці. Там, серед усіх сумнівів і страхів, він відчув свою справжню силу. Він уявив себе, як хороброго і світлого дракончика, готового допомогти всім навколо. Він відчув, як у ньому пробуджуються сміливість і доброта, здатні подолати будь-які перешкоди.

Відкривши очі, Люм підійшов до одного з дзеркал. І на цей раз він побачив себе таким, яким був насправді — світлим, сміливим і сильним.

— Ось він! — вигукнув Люм. — Це я!

І з цими словами він простягнув руку до дзеркала. Мить — і відображення в дзеркалі стало реальністю. Справжнє дзеркало правди показувало його справжню силу.

Залишивши за собою всі інші відображення страхів і сумнівів, Люм пройшов крізь дзеркало. І хоча замок залишався позаду, він знав, що, подолавши ці чари, він став сильнішим і впевненішим, бо навчитися бачити себе серцем — це був його найбільший подвиг.