Читати книгу - "Коли сонце було богом"

У другій половині XVIII століття до Персеполя вирушив датський вчений Карстен Нібур. Він перемалював багато клинцюватих знаків, але не зміг прочитати жодного виразу. Не пощастило тут і німцеві Тихсену та датчанинові Мюнтеру, хоч заслуга їх безперечна: обидва зробили багато влучних спостережень.

Отож не дивно, що в пивниці почувся голосний сміх, посипалися шпильки. Всі цінували здібності Гротефенда, але від розгадування невинного ребуса до розшифрування клинопису, над яким даремно мучилися найвидатніші спеціалісти, дорога дуже далека. Глузи маловірів дійняли Гротефенда до живого. Він запропонував побитися об заклад, що розшифрує письмо, і товариші охоче прийняли виклик.

Приступаючи до цього складного завдання, Гротефенд помітив, що напис, який походить з Персеполя, поділяється на три чітко відокремлені один від одного стовпці. Невже його зроблено трьома мовами? Читаючи стародавніх письменників, Гротефенд вивчив історію староперської держави і знав, що десь коло 540 року до нашої ери персидський цар Кір завоював Вавілон: Напис походив з Персеполя, тому один з трьох стовпців, напевне, являв собою текст, написаний староперською мовою. Але який саме стовпець? Гротефенд міркував так: перська мова була мовою народу-переможця, отже, за логікою, вона має посідати центральне місце. Таким центральним місцем у даному разі є, напевно, середній стовпець. А бокові? Треба гадати, що це переклад напису на мови двох найбільших завойованих народів.

Прийнявши це на диво просте і разом з тим влучне припущення, Гротефенд ближче придивився до клиноподібних знаків середнього стовпця. І ось він помітив одну дуже характерну рису, за яку негайно ж схопився. Між клиноподібними знаками двічі повторювалась одна й та сама група чи комбінація рисок; вона була відокремлена косою рискою, отже, виражала якесь слово. Гротефенд одразу ж подумав, що в тексті йдеться про якусь спадкоємність влади в персидському царському домі, тому обидві однакові групи знаків можуть означати, очевидно, царський титул. За цим припущенням текст мав би такий вигляд:

Цар — ім’я царя — невідоме слово А —

цар — ім’я царя — невідоме слово А —

невідоме слово Б.

Значення невідомого слова А випливало само собою. Немає сумніву, що група клиноподібних знаків, названа літерою А, виражає слово «син». Отак доповнений текст треба було читати:

Цар — ім’я царя — син — царя — ім’я царя — сина — невідоме слово Б.

Те, що в останній частині речення (при невідомому слові Б) не вистачало царського титулу, завдало багато клопоту. Думка про те, що в тексті названо кількох царів у такій послідовності, як вони правили, здавалося, похитнулась. Але Гротефенда нелегко було збити з пантелику. Він міркував так: якщо при невідомому слові Б (а воно, без сумніву, означає ім’я якогось перса), на відміну від двох попередніх імен, немає царського титулу, з цього треба зробити висновок, що а) людина з цим іменем не була царем; б) ця людина мала бути якимсь родичем обом царям, бо ім’я її написано рядом з царськими іменами; в) невідомий, як це свідчить двічі повторюване слово «син», був батьком одного царя і дідом другого.

Тоді текст виглядав би так:

Цар — ім’я царя — син — царя — ім’я царя — сина — ім’я перса.

Гротефенд відчував, що він на правильному шляху. Якийсь перс, не будучи сам царем, мав, проте, сина і внука, які сиділи на троні. Коли б йому пощастило відшукати в історії персидських царів таку династичну ситуацію, то справу було б розв’язано. Тоді не прочитані групи клиноподібних знаків можна було б відповідно замінити історичними іменами.

Дослідник почав копатися в текстах стародавніх істориків і натрапив саме на таких осіб. Персидський князь Гістасп мав сина Дарія, який у 521–486 роках до нашої ери був персидським царем. Внук Гістаспа, син Дарія — Ксеркс, відомий своїми намаганнями завоювати Грецію, був на троні в 486–465 роках до нашої ери[3].

І ось текст прочитано остаточно:

Цар Ксеркс, син царя Дарія, сина Гістаспа.

Звичайно, справа ця була далеко не така проста, як ми тут її подаємо. Адже імена царів Гротефенд знайшов у творах Геродота, вони були подані так, як звучали грецькою мовою. Щоб визначити фонетичну вимову кожного окремого клиноподібного знака, треба було знати, як звучали царські імена в староперській мові.

Ключа до розв’язання цієї проблеми Гротефенд шукав у тексті Авести — святої книги персів, написаної мовою, найближчою до староперської.

І хоч ім’я Гістаспа, наприклад, було подано там у кількох зовсім відмінних одне від одного написаннях (Гошап, Кістап, Густасп, Вітасп), Гротефенд зумів шляхом надзвичайно проникливих умовиводів розшифрувати дев’ять алфавітних знаків староперського клинопису. І тільки через тридцять чотири роки, тобто в 1836 році, німець Лессен, француз Бюрнуф і англієць Роулісон прочитали решту алфавіту.

НАПИС НА САМІТНІЙ СКЕЛІ

На англійському вітрильному судні, що плавало між Великою Британією та Індією, був юнга Генрі-Фредерік Роулісон. Кмітливий підліток уважно прислухався, коли пасажири, сидячи на палубі і вигріваючись на сонечку, розповідали один одному всякі дива про країни Індостану, куди вони їхали як купці або службовці. Під враженням цих розмов хлопець почав мріяти про далекі подорожі й пригоди. Морську служба раптом здалася йому остогидлою неволею, і юнга тільки й ждав нагоди, щоб вирватися з неї в широкий світ.

Під час одного з рейсів Роулісон здобув прихильність губернатора Бомбея сера Джона Мелькольма, і той запропонував йому перейти на службу до військових частин Ост-Індської компанії[4] Роулісон з радістю прийняв пропозицію і 1826 року, коли йому було 16 літ, перейшов на службу в це лихої слави акціонерне товариство, яке витягувало величезний зиск від пограбування Індії та гноблення індійського народу.

Напевне, Роулісон добре вислужувався перед своїми хазяями, бо незабаром дістав офіцерські погони. 1833 р. він у чині майора займає посаду інструктора персидської армії. Ще через шість років англійський уряд призначив його своїм політичним агентом в Афганістані. Пізніше Роулісон був консулом у Багдаді, членом британського парламенту і, нарешті, послом при дворі персидського царя в Тегерані.

Від скромного юнги до дипломатичного представника великої держави — це незвичайна кар’єра. Чим пояснювались успіхи Роулісона? Сьогодні ми вже знаємо, що він був асом англійської розвідки. В його руках зосереджувались нитки всіх політичних інтриг Близького й Середнього Сходу. Вірний слуга британського імперіалізму, він підбурював азіатські народи й племена проти Росії, сіяв чвари між персами й афганцями, організовував навіть