Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Всю ніч мені снилися жахіття. Якщо їх можна так назвати. Я бігла до Алекса аби вибачитися за поведінку мами, а він затискав біля стіни Джуді. Його очі були холодні. Він прогнав мене.

- Ти ще мале дівчисько. Ми розважились, я отримав те , що хотів. Навіть більше. Тобі тепер буде з чим порівнювати інших чоловіків. Геть звідси. Мені час приділити увагу моїй прекрасній Джуді.

Їх отруйні посмішки пробуджують мене. Серце вискакує з грудей. Притискаю долоню до гарячого обличчя. Відчуваю на щоках вологу. Витираю сльози.

Може це знак. І слід прислухатися до мами. Може він не настільки хороший, як я думаю.

Мої думки прорізає звук повідомлення на моєму телефоні.

«Доброго ранку, ластівко. Заїду за тобою о дванадцятій ранку».

Ще й на побачення погодилася. Ну що ж. Перевіримо теорію мами. Ніякого макіяжу, гарного шмаття.

Спускаюся до сніданку. За столом сидить невдоволений Роман.

- Доброго ранку. – голосно вітаюся з Мартою і другом.

Роман хапається за скроні.

- Можна так не кричати з самого ранку.

- Вибач, друже, - ще голосніше промовляю я, чим викликаю невдоволене сопіння хлопця.

- Ліві, будь другом. Трохи помовчи.

- А що таке? Ой, в тебе голова болить, - театрально торкаюся своїх губ. – Так я ж не знала. Може льоду дати.

- Помовчи, - шипить хлопець.

- Кава готова, - посміхається Марта. – А для тебе хлопче в мене є спеціальний напій. Полегшить твоє похмілля.

Жінка простягає хлопцю стакан з якоюсь зеленуватою жижею.

- Фу, - затискаю носа рукою. – Що за запах? Воно і на смак таке як і на вигляд?

- Треба потерпіти, але воно того варте. Легше стане одразу.

Роман морщиться і приймає склянку. Закриваючи носа пальцями, випиває за раз всю цю субстанцію і закашлюється. Я хлопаю друга по спині.

- Бридота. Що це таке? – хлопець витягає язик, намагаючись ротом вхопити ще більше повітря.

- А це секрет, - підморгує Марта і відходить до холодильника.

- Вона просто не хоче аби ти заблював стіл.

- Все так жахливо? – жалібно дивиться на мене хлопець.

- О так. Це бридко навіть називати, - насолоджуюся зеленуватим кольором обличчя хлопця. Я сміюся. – Та нічого там такого немає. Ти аж позеленів. Чим хочеш зайнятися сьогодні?

- Відпочинок. Марта обіцяла зварити мені бульйон. Може вечері мені стане краще.

- Чудово. Мені як раз в обід потрібно піти, я обіцяла декому.

- В тебе побачення? – виглядає з холодильника жінка.

- Ні. Я просто обіцяла зустрітися з Алексом. Це ненадовго. А вечері ми сходимо в парк розваг.

- То у вас справжнє побачення? – хитро всміхається хлопець.

- Ні. Дружня зустріч, - твердо заперечую.

- Я так за вас рада, - жінка складає на грудях руки. Марта щиро посміхається.

- Це не побачення. Ми – друзі. Досить про це, я хочу поснідати і піти в кімнату займатися.

- Зануда, - дражнить мене Роман.

- Я можу залишитися з тобою. Ти хотів відпочити? То я тобі заспіваю колискову.

Починаю пискляво наспівувати.

- Зупинись заради Бога. Їж і йди до себе. Ти просто жахлива подруга, - хлопець підіймається за столу і бере пляшку води. – Бідний Алекс, як він тебе терпить.

Я кидаю в хлопця виноградом.

- Навіжена, - бормоче хлопець, піднімаючись нагору.

- А ну перестаньте. Хіба можна так з їжею. – повчає Марта.

- Вибач. Мене це вже дратує, ви постійно говорите мені про Алекса.

- Але ж диму без вогню не буває.

- Я не голодна, - відставляю чашку від себе.

Встаю і прямую в свою кімнату. Мені потрібен мій мольберт. Час відволіктися.

Продовжую картину, промальовую зірки на темному небі, вогники в деревах, додаю тіней. Картина вже майже завершена. Декілька деталей і готово. Відходжу від мольберта. Вийшло чудово. На мене дивитися галявина, яку показав мені Алекс.

Алекс. Дідько. Я забула.

Підходжу до вікна. Його машина вже біля будинку. В двері стукають.

- Ліві, там вже Алекс приїхав.

-  Дякую, Марто, - гукаю я.

Що мені вдягнути? Чому Наталі так зрання поїхала. Оглядаю свої руки. Чисті. Це велика рідкість. Зазвичай я вся у фарбі.

Що там казала мама? Я не цікава Алексу в спортивному костюмі. Він як раз на мені. Крадькома дивлюсь у дзеркало. Мішкуватий костюм, зібрана в недбалу гульку зачіска, окуляри і ні граму косметики.

- Прекрасно, - посміхаюся я.

 Те, що потрібно.