Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Спускаюся на перший поверх. Алекса немає, мені зустрічає Марта.

- Ти забула переодягнутися, - підіймає брову жінка.

- Ні. Я готова. Де він?

- Чекає тебе в машині. Там дощ накрапає. Візьми парасольку.

Витягаю першу ліпшу і крокую до машини. Алекс побачивши мене, виходить. Я пробігаю до дверей з пасажирської сторони і стрибаю на місце, швидко збираючи парасольку.

Дідько. Я взяла свою дитячу з принцесою Лебідь.

Алекс сідає слідом за мною.

- Привіт, - швидко тараторю я. – Погода жахлива. Може це руйнує твої плани. Я не ображусь, якщо ми нікуди не підемо.

- Привіт, ластівко. Навіть не думай, ти мені пообіцяла. Тримай, - Алекс простягає мені букет лаванди з колосками і ще якимись пухнастими китицями білого та блакитного кольорів. Квіти дуже гарні, ніжні.

- Дякую. Вони прекрасні. Я ще не бачила таких букетів. Куди ми поїдемо?

- Скоро все побачиш, - посміхається Алекс, пристібаючи пасок безпеки.

- Знову ці недомовленості.

- Їхати не дуже далеко, - завіряє мене Алекс.

- Чого ти з усього робиш таємницю?

- Я не роблю таємницю, це ти просто дуже нетерпляча. Сама все побачиш.

Алекс заводить двигун і ми від’їжджаємо від будинку. Хлопець вмикає неголосно радіо. Крадькома спостерігаю за ним, руки на кермі виграють ритм відмінний від музики що грає, зубами покусує нижню губу. Я посміхаюся. Алекс нервує.

- Як батько? – намагаюся трохи розговорити його.

- Добре. Все добре. Дякую. – трохи розсіяно говорить Алекс. – А твій?

- Чудово. Як справи в майстерні? Багато роботи?

- Так. Тато хоче найняти ще працівника. А в твоїй?

- Моїй майстерні? – зі сміхом перепитую я.

- Так, - Алекс дивиться на мене і його погляд стає більш зібраним. – Тобто ні. В тебе ж немає майстерні.  Вибач.

- Не вибачайся. Чого ти так нервуєш?

- Я не нервую, - твердо промовляє хлопець.

- Звісно. Довго нам ще їхати?

- Майже приїхали.

Алекс скеровує автомобіль на стоянку біля галереї. Господи. Це найбільша і найкрутіша галерея міста. Саме зараз тут проходить виставка, присвячена реалізму.  Тут зібрані найкращі роботи нашого штату.

- Тільки не кажи, що ми будемо йти в галерею, - нажахано зупиняюся біля машини.

Алекс підходить до мене і розкриває над нами мою дитячу парасольку.

- Саме туди нам і потрібно.

- Я не піду, - кручу головою із сторони в сторону.

- Ластівко, ходімо. Ти обіцяла, - Алекс обіймає мене за плечі і веде в сторону будівлі.

Оглядаю парковку і будівлю. Саме в цей час тут проходить виставка або навчання юних художників. Купа припаркованих машин, біля дверей жінки зі своїми чоловіками, усі гарно вбрані.

- Алекс, будь ласка. Я туди не піду, - хапаю його за руку на парасольці.

- Підеш, - киває хлопець.

- Ні, - я дивлюся на нього широко розкритими очима, зупиняючись на місці. – Я жахливо виглядаю. Мій одяг не для галереї.

- Ти чудово виглядаєш, - посміхається хлопець і веде мене далі.

- Ти чого мене не попередив, - шиплю на хлопця, у відчаї підіймаючи очі вгору. – Ще й узяла цю дурнувату парасольку.

- Ластівко, все добре. Ти прекрасна, парасолька доволі мила.

- Це моя дитяча парасолька з принцесою. А ми біля найпопулярнішої галереї штату.

- Своїм шипінням і опором ти привертаєш більше уваги, ніж твій одяг і ця парасолька. Довірся мені.

Я приречено зітхаю і міцніше впиваюся пальцями за ручку парасольки. Алекс веде мене до головного входу, в мене пітніють долоні, нервово заправляю пасма волосся за вуха. Але от хлопець веде мене далі, оминаючи двері.

- Куди ми? – запитую я, смикаючи Алекса за рукав куртки.

- Сьогодні ми зайдемо не в головні двері.

- Куди тоді? – не розумію я.

- Зараз усе побачиш, - хлопець міцніше обіймає мене.

Настрій в мене стає трохи кращим. Алекс обходить будівлю і ми заходимо із задньої сторони. Проходимо темним коридором до дверей, з яких ллється світло. Заходимо в кімнату. Це клас із живопису.

В кімнаті розставлені мольберти, біля кожного невеликий стіл-поличка, де розміщені баночки з фарбами, палітри, купа пензликів в стаканчиках, стіни завішані найрізноманітнішими картинами, посередині зали подіум-підставка. Зачаровано розглядаю картини на стінах, це малюнки без рамки. Картинки розвішані хаотично. Тут і пейзажі, натюрморти, портрети, абстракції. Стіни різнобарвно рясніють всіма можливими кольорами.

Я не одразу помічаю низенького чоловіка в великих окулярах.

- Привіт, мої дорогі, - вітається з нами чоловік, посміхаючись.