Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Добрий день, - вітаюся я.

- Олівіє, дуже приємно з Вами познайомитися. Алекс багато про Вас розповідав, - чоловік потискає обидві мої руки, м’яко посміхаючись.

Я дивлюся здивовано на Алекса, він лиш знизує плечима.

- Я ж не представився, не гарно з мого боку. Моє ім’я Вільям Барр. Але кличте мене просто Вільям. Я керую цією галереєю і коли почув від Алекса, що в тебе талант до живопису, був страшенно радий. Ми шукаємо нові таланти.

Алекс підходить до мене і обіймає за талію.

- У вас же побачення, - ляскає себе по лобі чоловік. – Я швидко усе поясню і залишу вас удвох. Коли Алекс розповів мені про тебе і описав картини, що ти малюєш, я був дуже зацікавлений. Можливо, ти знаєш, що зараз проходить виставка живопису. Так от я пропонує місце для твоєї картини в нашій галереї. Картину ти малюєш тут з Алекса, а ми розміщуємо у нас на виставці.

- Портрет? – цікавлюсь я.

- Ні, ні. Пейзаж.

- Я маю намалювати пейзаж?

- Саме так, - запально киває чоловік.

- Я не розумію. Як з Алекса я маю намалювати пейзаж?

- Все просто. На асоціаціях. Алекс, сідай на цей стілець.

Містер Барр притягує високий стілець на середину кімнати і тягне хлопця до стільця. Алекс присідає, я залишаюся ніяково стояти на місці.

- А ти, Олівіє, спочатку уважно подивись на нього, зазирни в очі, можеш торкнутися, зосередься на своїх відчуттях. І тоді подумай з чим асоціюється Алекс для тебе. Може бути, що завгодно: море, річка, океан, степ, гори. Все залежить від твоєї фантазії. Картина буде для початку невелика тридцять на двадцять. Якщо картина усім сподобається, я готовий роздивитися і інші ваші роботи для галереї.

Я здивовано кліпаю очима.

- Ви готові виставити мої роботи?

- Так. А чому б ні?

- Я не відома.

- Любонько, для мене хист - це головне, якщо в картині є душа, мені байдуже хто її намалював. Тому все в твоїх руках. Від цієї роботи залежить наша подальша співпраця. Алекс, покличеш мене як закінчите.

- Так, дякую.

Чоловік по дружньому тисне плече хлопця, киває мені і виходить з кімнати.

- Алекс, - налякано починаю я.

В моїй голові купа думок, страхів. Що намалювати аби вразити. А як не сподобається. Господи.

- Ластівко, тільки не нервуй, - хлопець підходить до мене, беручи мої обидві руки в свої долоні.

Великі пальці Алекса вимальовують кола на моїх долонях.

- Подивись на мене, - хлопець зазирає в мої очі. – Тобі потрібно зібратися. Це всього ж я.

-  Я не знаю, що мені намалювати.

- З чим я в тебе асоціююся? Може гордий лев, сильний водоспад? – грає бровами хлопець.

Я штовхаю Алекса в плече.

- Калюжа в розбитій дорозі.

- Ау, це було образливо.

- Я  маю сама думати. Це моя асоціація, не твоя.

Підходжу до мольберту. Білий аркуш не бадьорить мене. Розкладаю пензлики. Нахиляюся над баночками з фарбами. Витягаю чорну, синю, білу, червону, жовту, зелену фарби. Папір вже обґрунтовано, тож змішую фарби для промальовки заднього фону.

Алекс знімає куртку, залишаючись в білій футболці. Переставляє стілець ближче до мене і сідає збоку від мольберта.

Сонячне світло кидає свої промені крізь вікна на Алекса. Світло осяює обличчя хлопця. Промені грають у віях, його очі стають ще більш яскравішими, ніби оголяючись, освітлюють найпотаємніше.

Роблю перші мазки, промальовуючи жовто-зелений фон, фарби акрилові швидко сохнуть. З одного боку, це добре, а з іншого в мене мало шансів на помилки. Промалювавши фон, берусь за дерева.

- Ти просто чарівна, ластівко.

До мене долунає голос Алекса. Хлопець захоплено розглядає моє обличчя.

- Що? – не розуміючи, запитую я.

- Ти чарівна, коли малюєш, - посміхається хлопець.

- Я замастилася? – протираю тильною стороною долоні обличчя.

- Ні. Ти повністю занурюєшся в роботу, така зосереджена і водночас так смішно витягуєш кінчик язика.

- Я витягую язик? – хлопець киває. – Який жах, я намагатимусь себе контролювати.

- Не потрібно, - Алекс тягне мене в свої обійми. - Ти надзвичайно мила.

Хлопець обіймає мене, проводячи долонею від мого попереку до шиї. Я опускаю голову на його плече, вдихаючи запах.

Алекс цілує мене в скроню, міцніше огортаючи руками в обіймах.

- Мені потрібно завершити картину, а ти мене відволікаєш, - із вдаваним невдоволенням кажу я.

Хлопець опускає руки на мою талію, злегка віддаляючись від мене, зазирає в мої очі.

- Я намагаюся допомогти.