Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

суперечило загальному настрою.

Аж ось збігло дві години, і навіть найбільш щирі та поетичні

славослів’я почали їй дошкуляти. Анна стала рахувати маленькі

пластикові конуси, за якими ховалися протипожежні

розпорскувачі. Після спроби самогубства під час першої їхньої

зустрічі вона набила на них око. Анна раптом помітила, що

думає про листа, якого мала потім відправити Ноно. Крісло, в якому вона сиділа, ледь відчутно вібрувало, але щоб помітити

це, необхідно було завмерти в ньому. Певно, це дія масивного

рушія корабля. І коли вона дослухалася, то починала

вловлювати його ритми. Ритми поступово перетворювалися на

музику, й Анна почала тихенько собі мугикати під носа.

Зупинилася вона тільки тоді, коли поруч характерно

прокашлявся представник Єпископальної церкви.

Останнім за планом, безсумнівно, мав виступати Генк Кортес.

За тижні й місяці польоту на «Прінсі» стало очевидно, що попри

відсутність

будь-якого

офіційного

проводу

всієї

цієї

міжконфесійної спільноти у складі експедиції до Кільця, доктора Генка всі вважали таким собі «першим серед рівних».

Анна підозрювала, причиною всьому була його дружба

з генсеком ООН, без якого й сама експедиція ніколи не

відбулася би. Крім того, він був на ти з багатьма відомими

митцями, політиками та економічними консультантами серед

цивільних, які брали участь у польоті.

Анну все це не обходило. Хай там яка егалітарна від початку

була їхня група, все одно, рано чи пізно, хтось би мав почати

в ній вер ховодити. Краще доктор Генк, ніж вона.

Коли на подіумі скінчилися обряди, що їх проводила

неовікканська священниця, доктора Генка поруч не було. І в

Анні прокинулася надія, що молитвослужіння скінчиться

сьогодні дочасно.

Аж ні. Розштовхуючи натовп, немовби актор по дорозі на

сцену, аудиторією пройшов доктор Генк, за яким тягнулася

вервечка операторів. Він осінив присутніх своєю сліпучою

усмішкою, переконавшись, щоб останніми його побачили в тій

частині залу, де отаборилися телевізійники.

— Браття й сестри, — привітався він, — схилімо голови

й піднесімо слова вдячності Всемогутньому, попросімо Його про

пораду й наставництво у переддвер’ї завершення нашої

історичної подорожі.

І ще двадцять хвилин продовжував виголошувати молитву

в такому стилі.

Анна знову стала мугикати.

* * *

в офіцерській кают-компанії, яку повністю віддали на потреби

цивільних. Анна не розуміла, чому в цій експедиції Тіллі

здружилася фактично тільки з нею одною. Одразу ж після

їхнього знайомства та жіночка вчепилася в неї, немов кліщ, і тепер ніде не відпускала. Це було не геть справедливо. Хоча їх

і єднала тільки приналежність до вуглецевих форм життя, Анна

теж не могла поскаржитися на засилля друзів на борту. Хоча

Тіллі й здавалася виснажливою вітрогонкою, насправді Анні

поступово ставало зрозуміло, що ця її маска переховувала

насправді самотню жінку. До непристойного щедрі пожертви на

передвиборчу кампанію генсека, що їх зробив її чоловік, забезпечили їй квиток на борт і статус цивільної консультантки.

Хоча іншої роботи, як повсякчас нагадувати всім навколо про

казкову заможність і зв’язки свого благовірного, в неї, здається, геть не було. Відсутність справжньої роботи тільки загострювала

це відчуття. Це розуміла Тіллі і всі навколо. Більшість цивільних

на борту ставилися до неї з ледве прихованою зневагою.

Чекаючи на замовлену їжу, Тіллі гризла льодяник. У повітрі

з’явився легкий аромат нікотину. Паління на військових

кораблях, звичайно ж, було заборонено.

— Як у тебе все пройшло? — запитала вона, бавлячись

коробкою з льодяниками та озираючи кімнату. Її штани

й блузка, певно, вартували більше, ніж помешкання Анни на

Європі. Цей одяг вона носила, коли хотіла вбратися в щось

повсякденне.

— Спільна молитва? — уточнила Анна. — Добре. А потім не