Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

Тіллі уважніше до неї придивилася. Її привабила щирість цих

слів.

— Боже, чи мені не знати. Кому як не святеннику вміти

просторікувати годинами перед загнаними в пастку слухачами?

Хіба що політику.

Юнга, якого відрядили обслуговувати VIP-цивільних, приніс їм

страви. Анна замислилася, що би він про це все подумав. Усі

військові ООН — добровольці. І в малого, напевне, були свої

уявлення про те, як це — нести військову службу. Навряд чи ці

уявлення зараз співпадали з його реальністю. Хлопець акуратно

й вишколеним тривалою практикою рухом поставив перед ними

тарілки, посміхнувся і знову зник на кухні.

Камбузі. На флоті вона зветься камбузом.

Тіллі перебірливо длубала виделкою вирощений на грядці

помідор і салат зі справжньою моцарелою, яку Анна могла би

собі дозволити на Європі, хіба що спродавши нирку.

— Чула щось від Намоно? — запитала вона.

Анна кивнула, дожовуючи шматочок смаженого тофу.

— Учора прислали відео. Намі росте в усіх місцях. Уже звикає

до сили тяжіння, але розхворілася через ліки. Ми думали якось

трохи раніше припинити давати їх, навіть якщо доведеться

більше займатися фізіотерапією.

— У-у-у-у, — для проформи мугикнула Тіллі. Анна зачекала, поки вона не змінить тему розмови.

— Роберт уже тиждень не заходив, — промовила вона радше

слухняним, аніж засмученим тоном.

— Ти ж не думаєш, що він…

— Зраджує мені? — розсміялася Тіллі. — Якби ж то. Це

принаймні було би цікаво. Інколи він замикається у себе

в кабінеті о другій ночі. Знаєш, чим він займається, якщо

застати його зненацька? Звітами по бізнесу, цінами акцій та

кошторисами. Роберт — найбільш асексуальна істота, яку мені

довелося знати. Принаймні допоки не винайшли способу

трахати гроші.

Анна швидко змирилася з буденною лайливістю Тіллі. В ній не

було гніву. Як і більшість усього, чим вона займалася, лайка

слугувала, щоб приваблювати до неї увагу інших людей.

— Як проходить кампанія? — запитала Анна.

— В Естебана? Хто ж зна! Роберт працює тільки над тим, щоб

лишатись багатим і знатися з такими ж багатіями. Я впевнена, що в цій частині все просувається прекрасно.

Якийсь час вони їли в тиші. Аж раптом Анна промовила:

— Мені не варто було сюди летіти.

Тіллі поважно кивнула, немовби Анна щойно зацитувала щось

із Євангелія.

— Нікому не варто було.

— Ми молимося, нас фотографують, ми обговорюємо

міжконфесійну співпрацю, — правила далі Анна. — Але знаєш, про що ми ніколи не говоримо?

— Про Кільце?

— Ні. Тобто так. Хотіла сказати, що ми постійно говоримо про

Кільце. Що воно таке, і навіщо воно створене, і чому це зробила

протомолекула…

Тіллі відставила салат і взялася за новий льодяник.

— Ну, а що ж тоді не так?

— Те, навіщо ми всі тут зібралися. Обговорити значення всього

цього. На борту цього корабля майже сотня духовних

провідників та богословів. І жодне не говорить про значення

Кільця.

— Для Бога?

— Принаймні хоча би що Його стосується. Богословська

антропологія значно простіша, коли душами наділено тільки

людей.

Тіллі поманила стюарда й замовила коктейль, назву якого

Анна ніколи не чула раніше. Очевидно, офіціант її знав, тому

побіг виконувати замовлення.

— Схоже, мені для цієї розмови знадобиться випивка. Кажи

далі.

— Але як в усе це вписується протомолекула? Вона жива? Вона

нас убиває, але також конструює дивовижні речі на

недосяжному для нас рівні. Це чийсь інструмент? Когось, схожого на нас, але значно розвиненішого? Якщо так, то чи

мають ці істоти уявлення про божественне? Чи мають віру? На

що вона може бути схожа?

— Навіть якщо вони від того самого Господа, — підсумувала

Тіллі, помішуючи короткою соломинкою свій напій та

куштуючи його.

— Ну, для декого з нас він тільки один і є, — відповіла Анна

й собі попросила офіціанта про чай, а коли він пішов, знову

продовжила: — Постає питання про ціле поняття Божої милості.

Ну, може, і