BooksUkraine.com » 📖 Дитячі книги » Смарагдова книга, Керстін Гір 📚 - Українською

Читати книгу - "Смарагдова книга, Керстін Гір"

19
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Смарагдова книга" автора Керстін Гір. Жанр книги: 📖 Дитячі книги / 📖 Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 93
Перейти на сторінку:
килим. Так було значно краще. Принаймні мої коліна більше не тремтіли. 

Притулившись до ліжка, я глянула вгору на Ґідеона. 

— Чуєш, а тобі обов’язково треба бігати туди-сюди, наче ти якийсь дикун? Мене це страшенно нервує. А я й без того знервована. 

Ґідеон став навколішки на килим переді мною і поклав мені руку на плече, попри те, що з цієї миті я вже не могла слухати його уважно, а лише переймалася думками на кшталт: «Сподіваюсь, я приємно пахну», «О, треба ж не забувати дихати». 

— Чи знайоме тобі відчуття, коли ти марудишся над головоломкою-судоку і раптом знаходиш те саме єдине число, за допомогою якого решта полів легко заповнюються? — запитав він. 

Я невпевнено кивнула. 

Ґідеон лагідно гладив мене, десь блукаючи думками. 

— Я вже кілька днів мордуюсь над такою купою речей, але тільки сьогодні знайшов його… це магічне число, розумієш? Я вкотре перечитував документальні записи, поки майже вивчив їх напам’ять… 

— Які ще документальні записи? — урвала його я. 

Він забрав руку. 

— Записи, які Пол отримав від лорда Аластера в обмін на родовідні дерева мандрівників у часі. Пол дав їх мені того самого дня, коли ти розмовляла з графом. — Він криво усміхнувся, угледівши купу почуттів на моєму обличчі. — Я розповів би тобі про це, але ти була дуже зайнята. Ти поставила б мені всі ці дивні питання і насамкінець образилась би і втекла геть. Я не міг побігти слідом за тобою, бо доктор Вайт наполіг на огляді моєї рани, пам’ятаєш? 

— Це було зовсім недавно — в понеділок, Ґідеоне. 

— Ага, точно. А здається, ніби спливла вже ціла вічність, скажи? Коли мене нарешті відпустили додому, я дзвонив тобі по телефону кожні десять хвилин, аби сказати тобі, що я… — він схвильовано взяв мене за руку, — аби все тобі пояснити, але в тебе весь час було зайнято… 

— Так, я саме розповідала Леслі, що означає вислів «повний гівнюк», — заявила я. — Але ж у нас іще є стаціонарний телефон, знаєш?

Він зігнорував мій натяк. 

— Поки дзвонив тобі, мимохідь почав читати ці документи. Це пророцтва й записи з приватного архіву графа. Про ці папери Вартові нічого не знають. Він з певною метою приховав це від своїх людей. 

Я застогнала. 

— Дай-но мені вгадати. Ще кілька дурнуватих віршів. І ти не втямив із них ані слова. 

Ґідеон нахилився вперед. 

— Ні… — помалу мовив він. — Навпаки. Сенс цілком зрозумілий. Там написано, що хтось мусить померти, щоб філософський камінь міг набрати повної сили. — Він подивився мені у вічі. — І цей хтось — ти. 

— Ага. — Мене це не настільки вразило, як мало б. — Отже, ціна, яку треба заплатити, — це я. 

— Я був страшенно шокований, коли це прочитав. 

Пасмо волосся впало Ґідеону на обличчя, але він того не помітив. 

— Спочатку я не міг у це повірити, але пророцтва доволі зрозумілі. Мовляв, рубінове життя згорає, смерть Крука знаменує кінець, дванадцята зірка гасне, ну й таке інше, і так без кінця. — Він замовк на мить. — Ще прозорішими були нотатки, записані графом на берегах. Щойно Коло замкнеться і постане еліксир життя, ти мусиш померти. Це майже слово до слова. 

Я глитнула. 

— Ну і як же я мушу померти? — Мимоволі мені згадалася закривавлена шпага лорда Аластера. — Про це там теж писалося? 

Ґідеон ледь-ледь посміхнувся. 

— Ні, тут пророцтва, як завжди, нечіткі, але одне підкреслюється не раз. Що я, Діамант, Лев, число одинадцять, якось із цим пов’язаний. — Посмішка зійшла з його обличчя, а в голосі зазвучало щось нове, чого я раніше не чула: — Там сказано, що ти помреш через мене. Через кохання. 

— О. Гм-м… Але… — бовкнула я, як жаба в болото. — Та це лише якісь рядки з чергового вірша. 

Ґідеон похитав головою. 

— Невже ти не розумієш, Ґвенні, що я просто не міг цього дозволити? Це єдина причина, чому я зважився на цю дурну гру і вдав, що збрехав тобі й що почуття мої були несправжні. 

Нарешті мене осяяло. 

— І щоб мені не спало на думку вмирати через кохання до тебе, ти вже назавтра подбав про те, аби я тебе зненавиділа? Це було справді вельми… як би це сказати… по-лицарському з твого боку. 

Я нахилилася вперед і прибрала неслухняне пасмо з його обличчя. 

— Авжеж, дуже по-лицарському. — Ґідеон усміхнувся. — Повір, це було найважче, що я будь-коли в житті робив. 

Зараз, торкнувшись до нього, я вже не могла забрати свої пальці. Моя рука поволі ковзнула по його щоці. Вочевидь, поголитися він не встиг, але щетина відчувалася такою привабливою. 

— Давай залишимося друзями — це був справді вдалий крок, — пробурмотіла я. — Тієї ж миті я зненавиділа тебе всім нутром. 

Ґідеон застогнав. 

— Але я не це тоді мав на увазі — я справді хотів, щоб ми були друзями, — виправдовувався він. Ґідеон узяв мою руку і міцно стиснув. — Якби я знав, що ці слова аж так тебе розсердять… 

Він так і не договорив. 

Я нахилилася до нього ще ближче й обхопила його голову долонями. 

— Ну, це стане тобі доброю наукою на майбутнє, — прошепотіла я. — Ніколи, ніколи, ніколи не кажи ці слова тому, кого ти поцілував. 

— Стривай, Ґвен, це не все, я маю тобі ще дещо… — почав було він, але я не збиралася баритися. Я обережно торкнулася губами його вуст і заходилася його виціловувати. 

Ґідеон відповів на мій поцілунок, спочатку обережно й ніжно, а потім, коли я обхопила рукою його шию і пригорнулася до нього, його поцілунок став більш пристрасним. Ліва його рука пестила моє волосся, а права ковзнула по шиї і почала опускатися вниз. Тільки-но вона дійшла до верхнього ґудзика на блузці, як задзеленчав телефон. Точніше кажучи, заграла музична тема зі стрічки «Якось на Дикому Заході»[49]. 

Я знехотя відірвалася від Ґідеона. 

— Леслі, — мовила я, глянувши на екран. — Я мушу відповісти. Хоча б коротко, інакше вона хвилюватиметься. 

Ґідеон посміхнувся. 

— Не переймайся. Я не збираюся щезати. 

— Леслі? Можна я перетелефоную тобі трішки пізніше? І спасибі за новий ринґтон — дуже кумедний. 

Проте Леслі не слухала мене. 

— Ґвен, чуєш, я прочитала «Анну Кареніну», — одразу почала вона. — І мені здається, я тепер знаю, що саме граф збирається робити із цим філософським каменем. 

Філософський камінь був мені якось по барабану. Принаймні зараз. 

— А, ну чудово, — сказала я і подивилася на Ґідеона. — Ми це потім обов’язково… 

— Не хвилюйся, — мовила Леслі. — Я вже в дорозі. 

— Що? Я… 

— Точніше кажучи,

1 ... 59 60 61 ... 93
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смарагдова книга, Керстін Гір», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смарагдова книга, Керстін Гір"