Читати книгу - "Ключ до майбутнього., Андре Буко"

Каттер хитро посміхнувся:

— Ідеальне укриття для тих, хто хоче залишитися в тіні.

Я мовчав, але всередині мене вирували думки. Морок-033 дійсно був незвичайним місцем. Я провів там кілька тижнів на тренуваннях, проходячи адаптацію після інтеграції із симбіонтом. Тепер ця планета мала стати колискою для нашого найбільшого проекту. Тим паче, що ангари архіву теріанців мали достатньо місця для розширення

Рішення було прийнято: Кхал, Катер і Фурі залишаються на крейсері. Їх завдання — розробка пристроїв для блокування впливу “Гармонії” і синтез пального на основі інфініума. Ми з Куком, Ліе та Росом вирушаємо до столиці.

Перед тим як залишити корабель, я ще раз підійшов до Кхала.

— До ваших послуг будуть ресурси Штучіна, ви маєте перший рівень доступу,  — промовив я.

— Ден, я дякую, думаю ми спрацюємося, — відповів він, ледь посміхаючись.

Я кивнув

— І ще. Догляньте за Каттером, щоб він чого не натворив.

Фурі теж підійшла, поклавши руку на моє плече.

— Я не залишу його без нагляду, — заявила вона. — Якщо я бачу його серед приладів, у мене одразу передчуття, що він щось підірве.

— Гаразд, — відповів я, посміхаючись.

Каттер тільки пирхнув, але нічого не відповів. Він виглядав зануреним у свої думки, зосереджуючись на чомусь своєму.

Коли ми вже стояли біля шлюзів, готові вирушати, Кхал раптом підняв руку, ніби згадуючи щось важливе.

— Удачі, вам! І пам’ятайте: якщо знайдеш десь запаси грейліанські віскі, не забудь про мене. А то з синтезатора, воно зовсім не таке.

***

Коли наш “Фенікс”  приземлився на орбітальну станцію столиці, я вперше відчув, наскільки людський світ може бути величезним. З вікон було видно нескінченні каскади вогнів і споруд, які простяглися до самого горизонту. Нам надали дозвіл приземлилися на човнику на один із нижніх рівнів, де розташовувалися офіси дрібних компаній.

Центральний офіс нашої компанії знаходився у високій будівлі на околиці бізнес-кварталу. Зовні він виглядав непомітно: сіра структура з мінімумом маркувань. Але всередині вже кипіла робота.

Перші працівники, яких ми найняли, були на місці. Кук покладав на мене завдання перевірити їх на лояльність. Це була моя особлива здатність — бачити справжню емоції людей. Кожна людина, з якою я зустрічався, мала ауру, яку я міг розрізняти. Лояльні працівники випромінювали яскравий блакитний світ, тоді як ті, хто приховував підступні наміри, були оточені темним червоним серпанком.

— Що скажеш про нашого директора? — запитала Ліе, коли я повернувся до неї після короткої розмови з чоловіком середнього віку, що мав відповідати за розвиток компанії.

— Він чистий, — відповів я. — Але ось той хлопець у кутку… — Я кивнув на молодого техніка. — Його емоції мені не подобаються. Якась суміш хвилювань, підозр, і підлості.

Ліе не задавала зайвих питань. Вона лише тихо передала інформацію Куку. Через годину технік вже збирав свої речі, навіть не підозрюючи, чому його звільнили.

Ліе взяла на себе юридичну частину справи, використовуючи свої знання з юриспруденції, я їй допомагав паралельно проводячи співбесіди з працівниками.  Рос відповідав за безпеку і координацію з іншими членами команди. Кук паралельно шукав інвесторів і людей, які втратили все через дії корпорації. Їхні історії лише додали нам мотивації.

За кілька тижнів ми змогли запустити роботу компанії.  Ми почали бачити перші результати наших зусиль, але попереду було ще багато роботи.

Поки ми наводили порядок у столиці, лабораторія для виготовлення зерен була доставлена на орбіту Морок-033. Ми спеціально не вказували, що за обладнання доставляє перевізник до планети. Після чого попросили за окрему плату стерти всю інформацію про це замовлення. Пізніше Каттер мав перевірити, щоб ні що не привело до нашої бази.  

Лабораторія була створена у центрі одного з найбільших ангарів архіву.

Усі процеси в лабораторії були автоматизовані. Роботи-системи виконували роботу, яка у звичайних умовах вимагала б десятків людей. Складні синтезатори працювали без збоїв, перетворюючи сировину на готові заготовки для симбіонтів.

Коли я  повернувся на Морок-033, то не міг позбутися відчуття, що ця планета вже стала частиною мене. Її гнітючий пейзаж і майже постійний туман всерівно не завадили мене відчути себе наче вдома.

Коли я зайшов до лабораторії, Кук і Ліе вже були на місці. Вони виглядали виснаженими, але задоволеними.

— Ми це зробили, — сказав Кук, показуючи на контейнер з першою партією зерен.

Я підійшов ближче, уважно вдивляючись у світлі крупинки. Вони нагадували насіння, яке колись садили фермери на Землі. Але ці зерна могли змінити хід історії.

— Що далі? — запитав я, повертаючись до Кука.

— Ми провели аналіз, і ця партія має певні обмеження, — відповів він. — Симбіонт у тебе, це як фінальна версія цілої ланки експериментів. Наш і ж зерна, лише на початку цієї ланки. Вони в тричі потужніші за нейрочіпи, і вже можуть замінити їх, та продовжити життя носія вдвічі. Плюс суттєво покращують фізичні властивості, реакцію та регенераційні властивості носія. Перший крок зроблено, але справжня труднощі ще попереду.

— Тепер нам потрібно, донести до громадян співдружності всю правду про “НаноТех”. І коли настане момент запропонувати альтернативу.  — відповіла Ліе.

— Ден ти запустиш процес, демонструючи альтернативу через симбіонта. Ми покажемо, що симбіонт це втілення ідеї синергії між природним і розумним, що він допоможе людині розвивати здібності без впровадження імплантів.

— Але спершу, нам треба виростити мільярди зерен, цей процес не швидкий. Потужності лабораторій вистачає лише. щоб продукувати близько півтора мільйони на місяць. — продовжив Кук. — Нам потрібні ресурси і збільшення потужностей виробництва, а ми і так майже на нулях.

Я знав що все буде не просто, але тільки тепер переконався в цьому. Ми дійсно зробили лише перший крок. Але він був найбільш важливим.