Читати книгу - "Ключ до майбутнього., Андре Буко"

— У нас немає права приховувати ці дані. Це факти, які можуть змінити все для мільярдів громадян у Співдружності. Але нам треба розуміти: якщо ми просто викладемо цю інформацію в мережу, нас знайдуть. Швидко. І знищать. А якщо не нас, то тих, хто повірить і спробують щось зробити.

— Отже, діяти треба обережно, — втрутилася Ліа. Її голос був спокійним, але кожне слово звучало чітко, ніби вона вже обдумувала все, про що зараз говорив Кук. —  Я підтримую. Ми повинні знайти спосіб захистити себе, одночасно завдаючи ударів по корпорації. Не з голови, а знизу. Їхні слабкі місця — ось, що ми маємо знайти, додав Кук.

—  Наш план налагодити виробництво зерен симбіонтів усе ще актуальний, — сказав він, зупинившись біля екрана з інформацією про корпорацію. — Це наш основний козир. Але для його реалізації нам потрібні кошти і… таємничість.

Фурі, яка стояла осторонь, скептично хмикнула.

— Таємничість? Нам тут, щоб вижити, потрібно більше, ніж просто таємничість. —  НаноТех” має свої очі і вуха всюди. Якщо вони запідозрять, що ми їм загрожуємо, нас не буде в живих навіть через тиждень.

— Тому ми і повинні діяти масштабніше, — відповіла Ліа, глянувши на Фурі. —  Корпорація звикла знищувати своїх ворогів на рівні окремих осіб чи організацій. А що, якщо ми знайдемо сильного союзника? Наприклад, уряд якоїсь зоряної системи, яка вже постраждала від їхніх інтриг?

Фурі прищурилась, ніби оцінюючи цю ідею, але нічого не сказала.

—  Вони не зупинилися перед знищенням цілої планети, —  нагадав Рос.

— Почнемо з малого, — запропонував я. Наша компанія, яку ми купили у графа, може слугувати ідеальним прикриттям. Вона продовжують свою діяльність, але ми поступово перебудовуємо її так, щоб це стало фундаментом для нашого плану.

— Ти забуваєш, що “НаноТех” може зацікавитися нашим бізнесом, якщо ми почнемо занадто різко змінювати напрямок, — зауважив Кук.

— І що? Вони завжди полюють на конкуренцію. Ми можемо використати це на свою користь, будемо займатися тим що і граф, на межі рентабельності, — наполягав я.

— Треба буде врахувати ризики, — сказав Кук.

— Ризики завжди будуть. Але якщо ми не ризикнемо зараз, то потім може бути пізно, — відгукнулася Ліа.

— Добре, але що ми маємо на них? — запитала Фурі, показуючи на екрани.

Кук підійшов ближче й переключив екран на дані про корпоративні операції.

— У нас є інформація про конфлікти, які вони спровокували, про технології нейрочіпів, які вони використовують, і про маніпуляції з урядами. Але цього недостатньо, щоб завдати їм фатального удару.

— Це досить, щоб посіяти хаос, — зазначила Ліа. Якщо ми знайдемо кілька урядів чи впливових організацій, які готові протистояти “НаноТех”, це може створити потрібну нам перевагу.

Я кивнув.

— Треба знайти ті системи, де вони вже перейшли межу. Там, де їх ненавидять так сильно, що люди готові до радикальних дій.

Кук замислився.

— Це гарна ідея. Але для цього нам потрібні зв’язки. Ми не можемо просто прилетіти й запропонувати їм союз. Вони мають нам довіряти.

— А що, якщо ми використаємо дані про операції як перший крок? — запропонувала Ліа. —  Знайдемо постраждалих і передамо їм ці матеріали анонімно. Нехай вони самі вирішують, що робити далі. Це може створити невеликий хаос, який ми використаємо.

— Це звучить ризиковано, — сказав Кук. —  Але водночас це найкращий спосіб уникнути прямого контакту. Ми залишаємося в тіні, поки вони борються за нас.

Фурі та Рос нарешті кивнули.

— Добре. Але ми маємо бути готові до того, що вони можуть нас здати, якщо дізнаються, хто ми. І ще потрібно якось убезпечити себе від впливу їхнього пристрою, —  зауважив Кхал.

— Тому ми й не будемо розкривати свою участь, — сказав я. —  Наші дії — лише каталізатор. Ми даємо їм інструменти, але не стаємо на перший план.

— Слушне зауваження професоре, — задумалася Фурі. — Можливо, маючи тепер технічну документацію і сам принцип впливу на людський мозок, мені з допомогою Каттера вдасця розробити блокиратор.

Після тривалого обговорення ми вирішили діяти. Наш перший крок — зміцнити прикриття через компанію графа. Другий — знайти слабкі місця корпорації й почати діяти через анонімний розголос. Третій — пошук союзників серед урядів і організацій, які вже ненавидять “НаноТех” .

Це був ризикований план, але в нас не було іншого вибору.

Кук підвів підсумок:

— Ми більше не можемо почуватися безпечно. У нас є шанс знищити монополію “НаноТех”  і зупинити їхній контроль над людством. Але діяти треба швидко й холоднокровно.

Я подивився на нашу команду. У їхніх очах горів вогонь рішучості.

***

Ми сиділи за круглим столом у центральному залі крейсера, освітленому м’яким блакитним світлом, яке випромінювали панелі на стінах. Штучін корабля проектував на голографічний дисплей план нашої подальшої діяльності, але навіть чіткі схеми не змогли зняти напругу в приміщенні.

Кхал уважно дивився на кожного з нас, потираючи підборіддя, і нарешті порушив мовчання.

— Це занадто великий ризик, — сказав він, звертаючись до Кука. — Я розумію, що без розділення ми не впораємося, але розрахунки показують, що зворотна координація між нами буде складною.

— Згоден, — кивнув Кук, сидячи на краю столу. Його вираз обличчя говорив про те, що він вже має купу планів, як по максимуму використати цю ситуацію. — Але якщо ми не запустимо нашу компанію, ми не отримаємо необхідні ресурси. Ми зареєстрували компанію у столиці Співдружності і змінили назву на “Зерно”, але це лише початок. Центральний офіс — це наше прикриття і маскування. Він повинен виглядати, як невелика, майже непомітна організація. Але справжня робота буде проходити на Морок-033.

— Морок…? — промовила Ліе. — На базі архіву теріанців?.

— Саме тому ми обрали її, — додав Кук. — Болота, не придатна для життя атмосфера і віддаленість від головних торгових маршрутів роблять її ідеальним місцем для секретної бази.