Читати книгу - "Приборкати дракона, Ліра Куміра"

Час тягнувся дуже повільно, і я з кожною хвилиною все більше нервувала. Адже з одного боку я дала обіцянку Брайну, і не могла її порушити, а з іншого - мені не давав спокою залишений у печері правитель. Я мала розв'язати проблему з драконеням і одразу ж попрямувати до палацу, щоб повідомити помічникові імператора про те, де зараз повелитель.

Чи, може, мені варто звернутися до глави поліції? Пам'ятається Ріггард говорив про те, що беззастережно довіряє баронету Аденійському. То як же мені вчинити?

Поки я губилася в здогадках, працівники "стойл" розійшлися у своїх справах, але двоє з них все ж таки залишилися спостерігати за моїм вихованцем. Чоловіки тупцювали біля краю площі, нервово походжаючи туди-сюди. Але вони одразу ж заспокоїлися, щойно з-за рогу з'явилася робоча карета старшого доглядача.

А щойно майстер Віліус вискочив з екіпажу, тут вже й я видихнула з полегшенням:

- Пане Клайн, мені потрібна ваша допомога! - Кинула на ходу, помітивши лукаву посмішку на обличчі чоловіка.

- Я бачу, ви і без мене чудово справляєтеся, - мій співрозмовник вказав на крихітку, що тулився до мене. - Але я все ж уважно вас слухаю, - обличчя його стало серйозним, і я шумно зітхнула, приступаючи до другої частини свого божевільного плану:

- Я пообіцяла Брайну свободу, - почала обережно, побачивши нерозуміння в очах майстра. - Він залишиться при стійлах, але ви не будете обмежувати його кліткою або "стійлом". Своєю чергою я обіцяю з'являтися щодня і виконувати все, що ви мені скажете, - подивилася на пана Віліуса, який відповів мені не роздумуючи:

- Добре. Але попередьте свого підопічного, що він не повинен лякати або нападати на моїх працівників, у відповідь на це я обіцяю створити максимально комфортні умови для вашого дракона, - я подивилася в очі Брайну, зчитуючи в них відповідь. Драконятко недовірливо повело носом, але все ж схилило голову, побачивши мій ствердний кивок. - Чудово, тоді прошу за мною, - чоловік вказав на широку браму, яка одразу ж відчинилася, варто було йому махнути рукою одному зі своїх підлеглих.

Розмістивши малюка зі зручностями у відкритій загороді, звідки був доступ не тільки до пійла й годівлі, а ще й до чудової галявини за основною будівлею "стійл", я з чистою совістю пообіцяла повернутися завтра, після чого одразу ж поспішила на зустріч із баронетом Аденійським, якого про мій візит попередив майстер Клайн.

А щойно я опинилася перед центральним входом у поліцейське відомство, до мене підійшов незнайомий сержант, який і провів до кабінету свого начальника.

- Добрий день, ліра Істрійська. Чим можу бути корисним? - Чоловік піднявся з-за столу, вказуючи мені на диванчик біля стіни. - Прошу.

- Здрастуйте, Альберте, - усміхнулася, нервово смикаючи ручку своєї сумочки. - У мене для вас є інформація щодо Його Величності, - мій співрозмовник з цікавістю подивився на мене, займаючи місце поруч зі мною.

- Я вас слухаю, - помітивши моє невпевнене мовчання, промовив баронет.

- Думаю, ви в курсі того, що сталося сьогодні вранці, - Аденійський кивнув, пропонуючи мені продовжити. - Так ось після згаданої події ми з правителем опинилися в одній із печер на сході. У "тій самій печері", про яку не говорять, але чули всі й кожен, - таке вже, я просто майстер натяків.

- І...? - Протягнув мій співрозмовник, з інтересом поглядаючи в мій бік.

Схоже, мені-таки вдалося заінтригувати главу поліції, виклавши при цьому мінімум інформації.

- Отже, ми опинилися там, і дещо сталося. Не знаю, чи можу я про це говорити... Гадаю, мій наречений повідомить вам усю інформацію, щойно ви його звідти заберете, - вирішила приголомшити іншою звісткою баронета, і той недовірливо витріщився на мене, піднявши одну брову. - Адже дісталися ми туди повітрям, а назад неможливо повернутися без крил, - зробила ще одну підказку, уточнивши: - Артефакт перенесення Його Величності розрядився ще вранці...

- Тоді як ви опинилися тут? - Поставив мені цілком резонне запитання Аденійський, і я набрала повні легені повітря, щоб поділитися своєю гордістю:

- Я прилетіла на зниклому вранці з "драконячих стійл" дикому, - змусила чоловіка шанобливо хмикнути, після чого продовжила: - То що, ви допоможете Ріггарду? - Зараз було головне отримати бажане.

- Звичайно допоможу, - відповів мені Альберт, підводячись. - Якщо ви не проти, то я вже зайнявся б такою важливою справою. У вас є ще щось до мене? - Ну от... а тепер мене випроваджують.

- Ні, це все. Дякую, - спритно підскочила, рухаючись до виходу. - До побачення, - вискочила в коридор, не дочекавшись відповіді.

Так, тепер мені потрібно терміново додому. Думаю, навчання на сьогодні відкладається, адже є справи більш важливі.

Ріггард Драгонійський

Передивившись ще кілька стародавніх трактатів, я зрозумів, що лише змарнував час даремно, адже в них не було жодної підказки. Отже, будемо діяти навмання.

Струснувши головою, проганяючи дурні думки про Сандру, які зараз тільки заважали, я потягнув за коротеньку ниточку на шиї, витягаючи на світ стародавній кулон, що дістався мені від батька.

Затиснувши в пальцях напівпрозорий камінь, я назвав ім'я того, з ким бажав зв'язатися, і уявив у голові його образ. "Світлою ниткою" я користувався всього двічі за своє життя, і щоразу завмирав в очікуванні, сподіваючись на те, що зв'язок спрацює.

- Треба ж... я й не вирів, що діждуся, - почувся м'який голос, і я обернувся в бік того, хто говорив. - Сам Ріггард Драгонійський власною персоною. Чим зобов'язаний? - Верховний дивився на мене доброзичливо і з легким інтересом.

- Доброго дня, Ваша Світлосте, - схилив голову, не поспішаючи заводити розмову.

- Ну, здрастуй, якщо не жартуєш, - напівбог перебував у доброму гуморі, про що свідчила не тільки його усмішка, а ще й та легкість, з якою Еліон поводився в моїй присутності. - Чаєм тут не пригощають? - Засміявся, клацнувши пальцями, і на столі переді мною з'явилися одразу дві чашки.