Читати книгу - "Вагітна від мільйонера-боса, Ekaterina"

— Дякую, що ти тут, Лаура. Для мене дуже важливо мати вашу підтримку прямо зараз, — щиро кажу йому, намагаючись висловити всю подяку за його постійну присутність поруч зі мною.

Вона ніжно посміхається мені, її очі відображають силу й рішучість, якими вона завжди володіла.

— Я тут для всього, що вам потрібно, Валерія. «Разом ми переживемо це, я тобі обіцяю», — запевняє він мене, міцно стискаючи мою руку.

«Я збирався сказати Алехандро правду», — відповідаю своєму другові.

Коли ми з Лаурою розмовляли в лікарняній палаті, ми почули тихий стукіт у двері. Ми дивимося вгору й бачимо Алехандро, на його обличчі поєднується тривога й хвилювання. Він вибачається за те, що перервав, і швидко заходить, щось поспішно шукаючи.

«Вибачте, що повернувся, я забув свій гаманець», — каже він, його голос трохи поривається, коли він шукає серед розкиданих речей.

Ми з Лаурою обмінюємося нервовими поглядами, знаючи, що Алехандро не настав час дізнатися правду. Перш ніж ми встигаємо щось сказати, Алехандро зупиняється і дивиться вгору, помітивши наше напружене обличчя.

— Щось не так? Чому вони такі тихі? — запитує він, його тон сповнений занепокоєння.

Ми з Лаурою зніяковіло перезирнулися, не знаючи, що відповісти. Алехандро підходить трохи ближче, його погляд чергує між нами двома, явно стурбований нашою раптовою позицією.

«Ми говорили про... дівчачі справи, знаєте, особисті речі», — каже Лаура, намагаючись перевести розмову в інший бік.

Алехандро хмуриться, явно заінтригований нашою реакцією.

— Особисті речі? Про що саме вони говорять? — наполягає він, дивлячись на нас з цікавістю.

— Жіночі речі, — сказала Лаура.

 «Чому ти так дивно поводишся? Про що ти насправді говориш? Не думай, що я не слухаю», — запитує він розчарованим голосом.

Ми з Лорою обмінюємося швидкими поглядами, знаючи, що не зможемо довго уникати розмови.

«Я кохаю тебе, і я хочу вийти за тебе заміж, я збиралася попросити тебе стати моїм чоловіком», — кажу я йому перше, що спадає на думку.

Алехандро пильно дивиться на мене.

«Валерія, ми можемо обговорити це, коли ти будеш здорова», — каже він мені, хапаючи свій гаманець.

«Гаразд, до побачення, Алехандро», — кажу йому.

Здивований Алехандро йде.

Ми з Лорою якусь мить мовчали, усвідомлюючи те, що щойно сталося. Я знаю, що не зможу довго приховувати правду, особливо зараз, коли Алехандро наблизився до її відкриття. Я роблю глибокий вдих і дивлюся на Лауру, шукаючи її підтримки в цій важкій ситуації.

Вона розуміюче киває, її погляд сповнений співчуття та занепокоєння.

Мої очі наповнюються слізьми, коли я сприймаю його слова. Я вдячний, що Лаура поруч зі мною в цей важкий час. Ми ніжно обійняли одне одного, розділивши момент взаємної підтримки посеред невизначеності.

«Лаура, мені потрібно сказати Алехандро правду», — рішуче кажу я, хоча знаю, як важко буде зіткнутися з наслідками.

Вона міцно тримає мене, її погляд сповнений підбадьорення.

— Знаю, Валерія. «Настав час зіткнутися з усім цим разом, як сім’я», — відповідає він м’яким, але рішучим голосом.

Я рішуче киваю, знаючи, що більше не можу відкладати. Хоча шлях попереду буде важким, я знаю, що маю беззастережну підтримку Лаури і що разом ми зможемо впоратися з будь-якими труднощами, які виникають.

Коли ми готуємося зустріти те, що насуває, мене охоплює відчуття спокою й рішучості. Я готовий подивитися правді в очі та взяти на себе пов’язані з цим обов’язки, знаючи, що я не один у цій боротьбі. З Лаурою поруч я готовий зустріти все, що приготувала нам доля.