Читати книгу - "Вагітна від мільйонера-боса, Ekaterina"

Був сонячний день, коли я сидів на лікарняному ліжку, дивлячись у вікно на життя, що відбувалося надворі. Кімната була заповнена квітами та листівками з побажаннями від друзів і родини. Після місяця боротьби з вірусом нарешті настав день виписки.

Двері в кімнату тихо відчинилися, і Лаура, моя найкраща подруга, увійшла з сяючою посмішкою. У руках вона тримала букет живих квітів і маленьку повітряну кульку з написом «Вітаємо!».

— Валерія! — вигукнула Лаура, наближаючись. Нарешті звільняють вас! Я дуже радий за вас і дитину, їм нарешті вдалося врятувати дитину, тепер настав час подбати про вас.

Я широко посміхнувся, відчуваючи поєднання полегшення та хвилювання.

«Я не можу повірити, що минув цілий місяць», — сказав я, мої очі сяяли від хвилювання. Я дуже вдячний, що пройшов через це.

Лаура сіла на край ліжка і взяла мене за руку.

— Ти боєць, — ніжно сказала Лаура. Я знав, що ти встигнеш. Але... я маю дещо тобі сказати.

Я нахмурився, помітивши в очах друга відтінок занепокоєння.

— Що не так, Лаура? — тихо спитав я.

Лаура вдихнула й повільно видихнула, перш ніж заговорити.

—Алехандро одружився, але у мене є всі докази, я був учасником його весілля, у мене є відео та фотографії, де він явно незадоволений, просто друг, його змусили одружитися за наказом його гадюкової матері, яка вимагає щоб він одружився, щоб почати народжувати дітей молодими, якби вони знали, що ти чекаєш дитину, я не знаю, як би все обернулося», - сказав він нарешті, спостерігаючи за моєю реакцією. Це було щось раптово... Я не знав, як тобі сказати раніше, з усім, через що ти проходив.

Мені здалося, що час на мить зупинився. Суміш емоцій охопила мене: здивування, смуток і збентеження. Алехандро був важливою частиною мого життя, і хоча наші стосунки, мабуть, припинилися, я не очікувала отримати такі новини так скоро.

-Коли...? — прошепотів я, намагаючись опрацювати інформацію.

— Два тижні тому, — відповіла Лаура. Це було маленьке весілля, лише сім'я та кілька близьких друзів.

Я повільно кивнув, відчуваючи біль у серці, а також дивне відчуття прийняття.

— Мабуть... життя триває, правда? — сказав я, накресливши слабку, але щиру посмішку. Я радий за нього, справді.

Лора міцно обійняла мене, її очі були сповнені розуміння та прихильності.

«І твій теж продовжиться, але Алехандро сказав мені, що йому потрібно поговорити з тобою про втечу, друже», — тихо сказала вона мені. У вас попереду ціле майбутнє, Валерія. І я буду тут, поруч з тобою, за все, що тобі потрібно.

«Втекти? Щоб, якщо він уже одружився з іншою, то не знати, чи він теж щось відчуває до тієї гадюки», — відповідаю я.

«Він сказав мені, що коли прийде до вас додому, то все вам пояснить», — каже він мені.

Я відповіла на обійми, відчувши приплив вдячності та відновлення сил.

Я відповідаю за те, щоб доставити тебе додому, твої батьки залишилися за наказом Алехандро.

«Дякую, Лаура, можливо, ще не все втрачено, хоча я не знаю», — прошепотів я. Скрізь.

Коли ми обіймали одне одного, я відчув спокій, якого давно не відчував. Нарешті ми розлучилися, і Лора запропонувала мені допомогти зібрати речі. Потихеньку ми почали збирати листівки, квіти та подарунки, які надійшли під час мого перебування в лікарні.

«Я не можу дочекатися, щоб повернутися додому», — сказала я, тримаючи в руках особливо емоційну листівку від матері. Я так сумував за своїм ліжком.

Лаура посміхнулася, допомагаючи мені підняти вазу, повну лілій.

— Я впевнений, що ваш дім теж скучив за вами. Крім того, ви повинні надолужити все, що сталося, поки ви були тут.

Я кивнув, хоча частина мене все ще обробляла новини про Алехандро. Я вирішила, щоб цей смуток не затьмарював моє одужання. Це був новий початок для мене, і я хотів максимально використати його.

Коли все було зібрано, ми пішли на стійку реєстрації, щоб завершити оформлення документів. Чергова медсестра, яка була неймовірно доброю під час мого перебування, усміхнулася мені, коли побачила нас.

«Валерія, я такий радий, що ти здорова», — сказав він, передаючи мені виписні документи. Бережіть себе і не соромтеся приходити, якщо вам щось знадобиться.

Я посміхнувся у відповідь, відчуваючи клубок у горлі від вдячності.

-Дякую за все. Я справді не знаю, як усім тут подякувати.

Ми з Лаурою вийшли з лікарні, і свіже повітря вразило мене хвилею пожвавлення. Все здавалося яскравішим, живішим. Лаура допомогла мені сісти в її машину, і незабаром ми поїхали до мого дому.

— Ти хочеш заїхати кудись перед тим, як йти додому? — запитала Лаура. Ми могли б відсвяткувати морозивом чи чимось іншим.

Я посміхнувся цій ідеї. Морозиво звучало ідеально.

— Так, чудово звучить. Мені потрібно відсвяткувати цей новий початок.

Ми пішли в наш улюблений магазин морозива, і, ївши морозиво, ми говорили про все, що сталося за останній місяць. Лаура повідомляла мені про новини, плітки та все, що сталося з нашими друзями та знайомими. Хоча новини про Алехандро продовжували турбувати мене, я зрозумів, що готовий рухатися далі.

Нарешті ми прийшли до мого дому. Лаура допомогла мені занести речі всередину, і коли я увійшов, мене зустрів теплий, знайомий аромат дому. Все було на своїх місцях, як він залишив. Я сіла на диван, відчуваючи хвилю полегшення та щастя.

«Ласкаво просимо додому, Валерія», — сказала Лаура, сідаючи поруч зі мною. Це лише початок. У вас так багато попереду.

Я дивився на неї, відчуваючи щастя, що маю таку подругу.