Читати книгу - "Капкан кохання, Світлана Литвиненко"

  Наче холодний вітер ударив його в обличчя. Амір різко відсторонився, неначе отямившись.

- Вибач… — у його голосі з’явилося щось інше, схоже на провину. — Йди лягай, зараз лікар прийде. Тобі допомогти?

- Я буду тобі вдячна, якщо ти мене залишиш наодинці, — сказала Леся вже спокійніше, намагаючись приховати, як сильно тремтять її пальці.

  Амір на мить затримався, дивлячись їй просто в очі. Його погляд був гарячий, але цього разу в ньому читалося ще щось… Біль? Безсилля?

  Він стиснув щелепи, а потім мовчки вийшов. Йому потрібно було охолонути, опанувати себе, бо щось він геть почав втрачати голову через цю дівчину. Вона буквально зводила його з розуму. У ньому всередині все стискало від болю. Це була безглузда, нестерпна боротьба між тим, що він відчував, і тим, що отримував у відповідь. А у відповідь – нічого, байдужість. Можливо дружбу... Йому ж хотілося більшого. Хотілося, щоб її погляд горів для нього, щоб її доторки були несвідомими, ніжними, як у закоханої жінки.

   Але вона не кохала його. Його почуття не були взаємними.

  Ревнощі прямо вибухнули у ньому, змішувалася з образою і злістю, коли він побачив, як вона кинулася в обійми його брата. Так легко, так природно. Так, як він мріяв, щоб вона обіймала його. Його пальці стиснулися в кулаки. Він розумів, що це дурниці, що це зовсім не те, що він собі надумав. Але від цього не ставало легше.

  Амір зробив кілька глибоких вдихів, намагаючись позбутися цього болісного відчуття. Але воно не проходило. Навпаки, пекло ще сильніше.

  Леся теж відчувала гнів через те, що він починає втрачати самоконтроль. Почав дивитися на неї по-іншому, з такою жадібністю, ніби хижак, який готовий накинутися. Але не щоб розірвати чи нашкодити, а щоб кохати. Леся пригадала його поцілунок, торкаючись пальцями до своїх губ. Скільки пристрасті було в тому поцілунку, що вона на якусь мить втратила навіть здатність мислити, віддаючись блаженству. А хіба їй це не сподобалося? Ще і як сподобалося, тільки визнавати цього вона ніяк не хотіла. Амір для неї не той чоловік, у якого вона могла б закохатися чи відчувати потяг до близькості.

  Згодом, коли лікар оглянув її, промив рану, заклеїв вона, знесилена, лягла у ліжко. Виснаження накочувалося хвилями, змушуючи важко зітхати. Укрившись ковдрою, вона прагнула хоча б трохи впорядкувати думки та відпочити.

  Амір, провівши лікаря, ще на мить затримався у дверях, вагаючись. Його серце й досі билося швидко після їхньої напруженої розмови, після вибуху ревнощів, які він не зумів стримати. Почував перед нею провину. Зараз йому хотілося залишитися поруч, запитати ще щось, знайти виправдання своїм словам… Та зараз вона потребувала спокою.
- Ти відпочивай, а в мене справи. Ввечері побачимося,- сказав він обернувшись.
- А ти куди? — поцікавилася вона, щоб хоч трохи зняти напругу, яка з’явилася між ними.
- Обійду ферму, а ще Борис обіцяв заїхати. А ти відпочивай і нічого більше там не вигадуй. Я все владнаю, — сказав він цілком серйозно.
- Як ти все це владнаєш? — Леся аж занервувала опершись на ліктях. — Ти обіцяв усе зберегти в таємниці…
- Та я й не думав порушувати обіцянку. Ти не хвилюйся, ніхто не дізнається про твій план «А». Але повторювати його навіть не думай. У мене є інший план. Назвемо його планом «Я», бо він буде останнім і вдалим, — Амір зібрався виходити з кімнати.
- Але, що ти збираєшся робити? Амір, ти своїм планом «Я» можеш мені зашкодити, і тоді мій дід точно заподіє шкоду моїй родині. Не можна ризикувати! — Леся підвелася з ліжка й хотіла побігти за ним, щоб зупинити.
- Леся, довірся мені, — Амір повернувся і знову вклав її у ліжко та вкрив ковдрою. — Я не такий уже й божевільний, щоб робити те, що може тобі зашкодити. Повір…
- Я не знаю насправді, який ти і на що здатний, — Леся подумала, що й справді не знає. — Ти б краще допоміг мені здійснити мій план «А», і так було б краще.
- Ну, якщо мій план «Я» не спрацює, тоді повернемося до твого плану «А». Але повір мені, я можу набагато більше, ніж ти можеш собі уявити. І Тимофія Васильовича я беру на себе. Але не хвилюйся, вбивати його я точно не збираюся. Я тільки заберу в нього його можливості. Тепер зрозуміла? Отож заспокойся та відпочивай.
- А…, а ти зможеш це зробити? — Леся дивилася на нього, не розуміючи, наскільки він зараз серйозно говорить.
- Я багато чого можу.

  Амір пішов залишивши Лесю у стані якогось  недорозуміння, яке навіть важко було назвати простим збентеженням. ЇЇ думки почали плутатися, а серце тріпотіло від невідомості у передчутті того, що може статися. Та потім вона подумала, а може в Аміра й справді вийде їй допомогти. Це було б блискуче, неймовірно. Якщо він це зробить, то вона буде йому безмежно вдячна. Буде вдячна за волю і за безпеку. Але яким чином вона готова подякувати йому за це? Тут Леся серйозно замислилася. Вона то розуміла, яку-то вдячність він від неї очікує. А чи готова вона буде відповісти взаємністю на його бажання?