Читати книгу - "Капкан кохання, Світлана Литвиненко"

  Амір терпляче дочекався Бориса та сів до салону автомобіля на переднє сидіння.

- У мене для вас гарні новини, бос,- сьогодні Борис був задоволений собою.- Це стосується нашого шановного Олександра Федоровича. Він готовий здати позицію, продати заповідник. Хоча…

- Що?- Амір уважно слухав, але водночас думав і про Лесю.

- Хоче ніби спробувати дотримуватися правил. Тобто слідкувати за заповідником, хоче найняти знову спеціалістів. Контролювати хижаків… тримати баланс. Але пізно він схаменувся,- Борис посміхнувся.- Залишилося зробити декілька кроків і можна буде купувати заповідник. Я гадаю, що ви, бос, задоволені цією новиною.

- Так,- Амір злегка кивнув головою, але радості на його обличчі не було.- Але все-таки, мабуть, краще буде якщо ми дамо шанс Олександру Федоровичу. Може, і справді виправиться…

- Бос, я вас не розумію. Ви ж здається, хотіли придбати заповідник, — Борис здивовано глянув на Аміра.

- Я хотів його придбати лише для того, щоб усунути проблеми цих країв. Але, якщо Олександр Федорович готовий узятися за розум — будь ласка, хай виправляється. Проте за ним потрібно буде уважно стежити й тримати на гачку. Дати зрозуміти: якщо схибить і візьметься за старе, то втратить усе, — Амір говорив цілком серйозно. — Ти тримай ситуацію під контролем і про все мені доповідай.

- Як накажете, бос, - Борис відчув розчарування, поклавши руки на кермо. - Вам вирішувати.

- Правильно, вирішувати буду я. Але не варто робити кислу міну. Ти молодець, добре справляєшся зі своєю роботою, - Амір поплескав підлеглого по плечу. - У мене для тебе ще одне завдання. Але цього разу воно буде брудніше, ніж попереднє.

- Говоріть. Я уважно слухаю, — Борис був налаштований виконати новий наказ.

- Цього разу тобі доведеться летіти до Німеччини, а саме в Берлін. Розібратися з деякими покидьками й водночас потайки забезпечити охороною родину Лесі. Та вони за жодних обставин не повинні знати, що їх охороняють.

- Зроблю все, як накажете.

- Чудово…, - Амір продовжив уточнювати деякі деталі.

  Згодом, коли Борис поїхав, Амір підійшов до загону, де бігали вівці. Він зупинився й почав за ними спостерігати, розмірковуючи, як йому насправді вчинити з Тимофієм Васильовичем.

  Звісно, він міг би поїхати до нього, висловити все прямо, пригрозити — і на тому край. Але якщо він так зробить, почнуть ходити чутки, і тоді в очах інших фермерів та близьких він втратить повагу, перестане бути порядною людиною. Ні, йти до нього й влаштовувати скандал — не варіант. Тут треба діяти інакше.

  Можна створити Тимофію Васильовичу проблеми — полоскотати йому нерви, припинивши надавати будь-яку допомогу та співпрацю. Цього мало б вистачити, щоб той нарешті осів. Звісно, Тимофій Васильович спробує тиснути на Лесю, але це буде безрезультатно. Найняти бандитів для залякування її родини він уже не зможе, а якщо все ж наважиться, отримає миттєвий удар у відповідь. Охорона завжди готова діяти та й поліція теж не залишиться осторонь.

  Ну, а про Лесю він подбає сам. Уже за два дні вони повернуться до міста. І тоді він скине перед нею свою маску — вона побачить його справжнього. Амір хотів, щоб вона дізналася, який він є насправді, хотів, щоб покохала його й залишилася з ним як його дружина. Питання у тому, чи сподобається він їй справжній? Невідомо.

  А розлучитися з нею все ж таки доведеться. Він обіцяв. Але щойно їхній шлюб буде офіційно розірваний, він знову попросить її стати його дружиною. Тільки цього разу — не як той Амір, за якого вона вийшла заміж, а як зовсім інший чоловік. Знову ж таки - справжній.

  Не як простий фермер, а як людина, яка збудувала успішний бізнес і здобула високий статус у суспільстві. Амір навіть усміхнувся, уявляючи її реакцію. Якби він відкрив правду зараз, йому, мабуть, ніхто б не повірив. Навіть Леся. Але це лише питання часу. Він завоює її по-новому — і Леся не зможе відмовити. Зараз вона просто розгублена. Тиск діда та власні страхи, а ще ця гра в незалежність… Але як тільки Леся вирветься з пастки, все зміниться. Вона подивиться на нього по-іншому. І закохається. Він був у цьому впевнений.

  Лесі вдалося задрімати. Прокинулася вона вже аж надвечір. Голова ще трохи нила, але загалом усе було добре. Через кілька днів усе заживе, і вона повернеться до норми. У її житті й не такі травми були — і нічого, пережила, усе здолала. Леся сіла на ліжку. Насправді вона воліла б сьогодні нікого не бачити й ні з ким не спілкуватися, тим більше з Аміром. Хотіла подумати про своє, можливо скласти новий план і діяти, щоб нарешті вибратися звідси.  

  Та Амір може повернутися будь-якої миті. Ну й нехай. Якщо захоче поговорити — поговорять, але не більше. Вона не дозволить йому знову цілувати її. Як взагалі могла піддатися? Більше того — отримати від цього задоволення? Напевно, всі ці події так на неї вплинули, що на мить втратила самоконтроль. Але це не повториться. Він їй не подобається.

  Чи... все ж таки подобається? Її, що справді починає тягнути до нього?

  Леся встала з ліжка та підійшла до дзеркала. Це якесь божевілля. Їй почав подобатися чоловік, якого вона ненавиділа. А чи справді вона його ненавиділа? Знову і знову запитувала у себе. І щоразу у неї з'явилися нові й нові сумніви. За що вона мала його ненавидіти? Це ж не він примусив її вийти за нього, а дід. Амір тільки погодився, але шкоди їй ніякої, в принципі, не заподіяв. Навпаки, тримається гідно, врятував їй життя, а тепер він ще й обіцяв позбутися маніпуляцій з боку діда, захистити її та її родину. Тільки як він це зробить? Як?

  Леся нічого не могла придумати щодо цього. Тому прийшла до висновку, якщо він хоче щось зробити — хай робить, але у нього нічого не вийде, хоч він і має багато грошей. У цьому випадку грошей замало — потрібен план. А який у нього може бути план? План «Я»? Та що він може вигадати краще, ніж вона? Розорити діда? Добре, побачимо.  Хай пробує, діє, але вона теж буде діяти.  І в неї на це лише два дні.  Завтра вона повинна реалізувати свій план «А». Повторити спробу. І хай буде, що буде — відступати вона не збирається.