Читати книгу - "Життя, кохання та війна, Амелія Ренальді"

— Я хочу його бачити.

Володя подивився на нього й попередив:

— Тільки без самосуду, Назаре.

Той глянув на друга так, що Володя навіть не став сперечатися.

— Добре. Поговори.

Назар пройшов у кімнату для допитів.

Там, у наручниках, сидів Олег.

Він підняв голову, побачив Назаря й криво посміхнувся.

— О, герой прийшов.

Назар підійшов ближче й глянув йому прямо в очі.

— Ти програв, Олеже.

Той тільки пирхнув.

— Це ще не кінець.

Назар нахилився, наблизившись до нього.

— О, повір, це кінець. Для тебе.

Олег хотів щось сказати, але в цей момент увійшов слідчий.

— Все, Назаренко, вам час іти.

Назар випростався, востаннє глянув на Олега й спокійно сказав:

— Більше ти її не торкнешся.

Олег мовчав.

А Назар вийшов із кімнати, знаючи, що тепер Софія справді в безпеці.

****

Назар уже збирався вийти з кімнати для допитів, коли Олег кинув йому вслід:

— Вона не така вже й біла і пухнаста, як тобі здається, Назаре.

Назар зупинився, повільно повернув голову.

— Що ти мелеш?

Олег самовдоволено посміхнувся.

— А вона не розповіла тобі, що вбила нашу дитину?

В повітрі зависла глибока тиша.

Назар дивився на нього, не розуміючи, що той має на увазі.

— Повтори.

Олег хмикнув.

— Вона була вагітна. Від мене. І вона позбулася цієї дитини. Навіть не сказавши мені.

Серце Назаря стиснулося.

— Брешеш.

— О, повір, ні. Вона ж не така ідеальна, як ти думаєш.

Назар зробив крок до нього, але в цю мить у дверях з’явився слідчий.

— Все, Назаренко, виходьте.

Назар ще секунду дивився на Олега, а потім різко розвернувся й вийшов.

Він не знав, чи це правда.

Але якщо це брехня — чому тоді слова Олега так сильно зачепили його?

І головне…

Чому Софія ніколи про це не згадувала?

Назар вийшов із кімнати допитів, і Володя одразу помітив, що щось не так.

— Що сталося?

Назар мовчав кілька секунд, ніби не знав, як це сказати.

Але потім просто випалив:

— Олег сказав, що Софія була вагітна від нього й позбулася дитини.

Володя підняв брови.

— І ти це слухав?

— Він був надто впевнений…

— Назаре, це ж Олег. Він зробить усе, щоб вколоти тебе, посіяти сумніви.

Назар стиснув кулаки.

— Я знаю. Але якщо це правда?

Володя уважно подивився на нього.

— І що тоді?

— Чому вона мені не сказала?

Володя потер підборіддя.

— Брате, навіть якщо це правда — це її минуле. Що б там не було, це її вибір, її життя.

— Але я хочу знати правду.

— І що ти зробиш? Просто підеш і запитаєш: «Софіє, ти справді зробила це?»

Назар нічого не відповів.

— Слухай, брате, я розумію, що тобі важко. Але подумай. Софія зараз у лікарні, ледве оговталася від аварії. Ти справді хочеш її цим добити?

Назар потер руками обличчя.

— Я просто… я хочу, щоб між нами не було таємниць.

Володя поклав йому руку на плече.

— І вони не будуть. Але вибери правильний момент.

Назар глибоко вдихнув.

— Добре.

Але десь глибоко всередині сумнів уже засів.

І він не знав, як позбутися цього відчуття.

Назар повернувся в лікарню пізно ввечері.

Софія лежала, дивлячись у вікно, але коли він увійшов, її погляд одразу ж ожив.

— Назаре…

Він тихо зачинив двері й підійшов ближче, сів поруч.

— Як ти?

— Вже краще, — вона уважно вдивлялася в його обличчя. — Щось сталося?

Він стиснув її руку.

— Олега впіймали.

Вона завмерла.

— Серйозно?

— Так. Він у поліції.

Вона видихнула, ніби з її плечей зняли важку ношу.

— Боже… Це ж означає, що тепер він більше не загрожує ні мені, ні дитині…

— Саме так, — Назар провів пальцями по її долоні.

Софія уважно подивилася на нього.

— Але ти якийсь… напружений.

Назар зітхнув.

— Бо говорив із ним.

Вона здригнулася.

— І що він сказав?

Він вагався.

Дивився в її очі й намагався зрозуміти, чи варто зараз про це говорити.

Софія це помітила.

— Назаре…

Він провів рукою по обличчю.

— Нічого важливого. Просто намагався викрутитися.

Вона вдивлялася в нього, ніби відчувала, що він щось не договорює.

— Ти впевнений?

— Так, кохана, — він нахилився й м’яко поцілував її в чоло. — Важливо лише одне: він більше тебе не торкнеться.

Софія зітхнула й закрила очі.

— Це все, чого я хотіла.

Назар обійняв її, але в його думках все ще лунав голос Олега.

«Вона не така свята, як ти думаєш…»

Він сказав їй не всю правду.

Але що як ця правда зруйнує все?