Читати книгу - "Історія одного розлучення, Ана-Марія Еріш"

Після тренування та розмови з Картером мені стало якось краще. І ні, це не через фізичний стан, а саме моральний. Я справді дуже сумував за своїм найкращим другом весь цей час. Я був впевнений, що рано чи пізно моя образа на нього пройде, і ми зможемо все відновити, адже справжня чоловіча дружба здатна пережити й не така. Однак сподіваюся, що він таки розійдеться з Беатріс, хоча Картер її справді кохає. Проте вона зовсім не заслуговує на нього. Ця дівчина думає лише про себе та власні інтереси, зовсім не цікавлячись думкою інших. І я боявся, що в один день вона може почати вставляти мені палки в колеса в стосунках з Карою.

Додому йти ще не дуже хотілося, тому я зайшов до батька. Я вирішив, що немає більше сенсу відтягувати. Час йому розказати про те, що я закоханий у Кару і збираюся з нею й надалі жити. Вона потрібна мені, і я не хочу втрачати її через всілякі дрібниці. Генерал же скептично поставився до того, що я хотів з ним серйозно поговорити. Думаю, він вже знав про що піде мова. Мене навіть якось лякала його спокійність. Це в рази гірше, ніж кілька терористів, яких треба знешкодити. Там хоча б знаєш чого очікувати. А тут...

- Батьку, я мав це розповісти тобі ще раніше, але ніяк не міг наважитися. Проте сьогодні, думаю, якраз потрібно. - я видихнув, набираючись сміливості. - Загалом, я закоханий в Кару Ріддель, по-справжньому. І зрозумів це досить швидко. На щастя вона відповіла мені взаємністю. - він уважно слухав мене, зовсім нічого не говорячи. - Для мене це давно вже не просто завдання, тому я хочу бути з нею. Мені байдуже, якщо ти скажеш, що це не прийнятно для працівника ФБР, та такий вже мій вибір. А я зараз я готовий вислухати весь твій негатив.

Однак він й надалі мовчав, уважно розглядаючи мене. Таке відчуття, ніби він зовсім не здивувався тому, що почув. Прекрасно, я ввів його в ступор. Нехай скаже хоч щось, адже ця спокійність просто вбиває. Неможливо вгадати, що в нього в голові.

- Ти впевнений у своїх почуттях? - я кивнув. - Ну що ж, не бачу сенсу тобі щось говорити, адже ти завжди був дуже впертим.

- Але послухай, вона потрібна мені... - я вже був готовий захищати наші почуття. - Стоп, що?

- Якщо ви справді кохаєте одне одного, то я не буду перешкоджати якось вам. Ти мій син, і для мене все ж головне, аби ти був щасливим. А Кара тебе саме таким робить. Звичайно, я незадоволений таким рішенням, однак я давно підозрював. Все ж ти не такий вже й хороший актор. - він посміхнувся. - Але дякую, що зізнався. Добре, нехай поки буде так, а далі побачимо, чи щось вийде у вас.

Я якось навіть видихнув, адже це зовсім не та реакція, на яку я розраховував. І це було так дивно. Виявляється, генерал ще вміє мене дивувати. Проте це була така хороша новина, що я хотів скоріше розповісти все Карі. Вона може більше не хвилюватися про те, що для мене це все не серйозно. Тепер нашим стосункам нічого не буде перешкоджати.

Ще трохи поговоривши з батьком, я буквально вилетів з управління. Мені хотілося вже побачити свою дружину, аби вона дізналася такі чудові новини. Однак біля машини мене чекав неприємний сюрприз. Беатріс стояла біля неї, та чекала на мене. Прекрасно просто, от її я точно ніяк не хотів тут зустріти. І як тепер позбавитися від цієї дівчини. Тому, зробивши вигляд, що я її навіть не помічаю, попрямував до машини.

- Невже навіть не привітаєшся? - запитала вона. - Це так неввічливо.

- Мені байдуже на ввічливість. - відрізав я. - Мені немає про що говорити, адже ми, здається, все з тобою вияснили ще тоді, коли ти збирала свої речі. Тому краще тобі зараз піти, адже я зовсім не в настрої говорити.

- Я сьогодні була в офісі твоєї коханої Кари. - вона посміхалася.

Це змусило мене різко відійти від дверей та наблизитися до неї. Бити, звичайно, я й не збирався, адже дівчина все ж. Проте нехай трохи налякається. Але це ніяк не спрацювала, адже вона так само нахабно посміхалася.

- Навіщо тобі це все? - запитав я із загрозою в голосі.

- Хотіла ближче познайомитися з дівчиною, яку ти обрав. Скажу так, вона доволі цікава, але місцями дуже наївна. Вірить всьому, що їй скажуть. - вона якось дивно відводила погляд. - Ти знаєш, це так дивно. Я думала, що тобі подобається зовсім інший тип дівчат. Скажімо так, не таких саркастичних. Виявляється, ти ще вмієш мене дивувати, Ентоні.

- Беатріс... - мало не прогарчав я. - Що ти їй сказала?

- А хіба це має тебе хвилювати? У вас же таке велике та чисте кохання. - розсміялася дівчина. - Було.

А тоді не знаю, що на неї найшло, та вона притягнула мене до себе і поцілувала. Це мене настільки вибило з колії, що я навіть не одразу знав, як їй відповісти. Вона просто цілувала мене, а я стояв ніби прибитий, не в силах навіть відштовхнути її. Ні, ніяких почуттів зовсім не було, але я просто був вражений. Потім до мене таки дійшло, що я зараз роблю, і я відштовхнув Беатріс від себе. Однак було занадто пізно.

- Яка ідилія. - почув я голос.

Але найгіршим було те, що я знав кому він належить. Обернувшись, я побачив Кару, що стоїть і спостерігає за цим всім. А в очах у дівчини стояли сльози. І щось мені підказує, що вона бачила далеко не все...