Читати книгу - "Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів"

окружність грудей і голови, периферичні відстані між окремими частинами тіла, особливості форми голови тощо. Такі вимірювання виконують над живими людьми і над кістками за допомогою спеціальних антропометричних інструментів. Одні з цих інструментів служать для вимірювання тієї чи іншої величини (довжини, ширини, кута, окружності), інші — для відтворення точного контуру, наприклад, черепа тощо. Що більше таких величин вимірюють, то якіснішим буде саме дослідження.

Антропометричні прийоми знайшли застосування в кримінальній практиці, де їх використовують здебільшого для встановлення особи рецидивістів. Вдосконалення цих прийомів для слідчої і судової практики є заслугою французького дослідника А. Бертильона[14].

В основу антропометрії покладено теорію бельгійського статистика А. Кетле, який вважав, що немає двох людей, розміри частин тіла яких збігалися б, а довжина кісток людини практично не змінюється з певного віку. Вперше антропометрію у 1860 р. намагався застосувати директор тюрми у Лувені (Бельгія) Стівенс. Він почав вимірювати голову, вуха, ноги, груди і довжину тіла ув’язнених. Аналогічні спроби застосувати антропометрію робилися і після 1863 р. у Росії.

Детальна розробка антропометричної системи реєстрації була здійснена службовцем паризької поліції А. Бертильоном у 1879 році. Спираючись на дані антропометричної статистики А. Кетле, він запропонував вимірювати тіло (зріст, висота сидячи, ширина витягнутих горизонтально рук, довжина і ширина голови, правого вуха, лівої ступні тощо) і результати вимірювань заносити у реєстраційну карту спеціальної форми. Результати цих вимірювань були засобом ідентифікації особи. Свою систему А. Бертильон описав у брошурі “Практичне застосування антропометрії” (1881). Виконані ним антропометричні дослідження показали, що після досягнення 23, у крайньому випадку 25 років і до смерті розміри кісток окремих частин людського тіла перестають змінюватися, а також те, що неможливо знайти двох людей віком старше 23-25 років, у яких повністю збігалися б усі ці розміри, тобто довжина і ширина голови, рук, ніг, пальців тощо. Завдяки цьому метод визначення осіб рецидивістів, розроблений А. Бертильоном, знайшов широке застосування в криміналістичній практиці: тільки в одному паризькому антропометричному бюро ототожнювали щороку кілька тисяч рецидивістів.

Вимірюванню підлягають такі параметри:

• зріст;

• висота погруддя;

• ширина розмаху руки;

• поздовжній діаметр голови;

• поперечний діаметр голови;

• довжина середнього пальця і мізинця руки;

• довжина лівого передпліччя;

• довжина лівої ступні;

• довжина і ширина правого вуха.

Крім того, ще фіксуються: колір райдужної оболонки лівого ока; профіль носа; особливі прикмети на тілі (рубці, родимі плями тощо). Числові результати усіх цих розмірів заносять в особливу картку, до якої приклеюють фотографію заарештованого; записують також його ім’я, прізвище і судимість. Усі картки, які є в наявності, розподіляють на групи. Основних груп чотири:

• жінки;

• підлітки до 17-річного віку;

• юнаки 17-25 років і літні люди від 45 років і старші;

• дорослі чоловіки 25-45 років, у яких довжина кісток вирізняється незмінністю. Картки, які належать до останньої групи, поділяють на три розділи за величиною поздовжнього діаметра голови: перший розділ з малими розмірами довжини голови, другий — з середніми, третій — з великими. Кожний з цих розділів поділяється, в свою чергу, ще на три розділи за величиною поперечного розміру голови. Потім відбувається поділ за довжиною середнього пальця, мізинця, ступні, ліктя тощо. У зв’язку з тим, що в групі підлітків немає можливості поділити картки відповідно до вищезазначеної класифікації, тому що кісткові розміри у них ще не встановилися, їх прийнято поділяти за кольором очей.

Перше антропометричне бюро було відкрите в Парижі, згодом це зробили інші держави. Але останнім часом у криміналістичній практиці наведені вище вимірювання відійшли на другий план завдяки дослідженням Гальтона (дактилоскопія, генна дактилоскопія).

Таким чином, антропометрія[15] — це система криміналістичної реєстрації злочинців. Її зміст полягає у вимірюванні певних частин тіла реєстрованого із занесенням результатів вимірювання у спеціальну реєстраційну карту.

У 1882 р. антропометрія в дослідному порядку була впроваджена у Паризькій поліцейській префектурі, а у 1888 р. санкціонована французьким урядом для застосування по всій країні. Антропометрична система реєстрації була впроваджена у Росії (1890), Німеччині (1895), Португалії (1900), Данії (1900) та інших країнах. Однак досвід застосування антропометрії виявив її суттєві недоліки. Вона виявилася непридатною для реєстрації неповнолітніх і жінок (наявність довгого волосся утруднює вимірювання голови, моральні міркування, що виникають при вимірюванні тіла жінок, тощо), потребувала великої точності вимірювань, використання громіздких інструментів, що виключає застосування цієї системи поза приміщенням спеціального бюро та малодосвідченими людьми тощо. Крім того, антропологи не дійшли єдиної думки про те, з якого віку закінчується ріст кісток скелета людини. Суперечливою залишалась і кількість вимірювань, рекомендованих А. Бертильоном (інші криміналісти пропонували виконувати 29, 42, 60 вимірювань). Недоліки та практичні труднощі при застосуванні антропометрії призвели до заміни її дактилоскопічною системою криміналістичної реєстрації.

Сучасні досягнення науки кібернетики створюють реальні передумови для використання графічних можливостей комп’ютерної техніки з метою антропометрії. В цьому напрямі працював М. Польовий. Особливо цікавими є розробки Ю. Дуб’ягіна, М. Герасимова, І. Лещенко, О. Філіпчука щодо використання сучасних засобів та інформаційних технологій для ідентифікації особи за черепом і прижиттєвим фотопортретом.

Отже, залучення з метою реєстрації злочинців судово-портретних, антропологічних і діагностичних методів і засобів комп’ютерної техніки допоможе надати антропометрії новий статус з діагностики та ідентифікації осіб, які потрапили у сферу кримінального судочинства. Для вирішення завдань антропометрії сьогодні потрібно ширше використовувати антропологію, судову медицину, трансп’ютерну техніку, а також методи і засоби віртуально-реальних технологій.

Висвітленню проблем криміналістичної антропології присвятили свої дослідження А. Бертильон, А. Вульферт, Д. Дріль, Ю. Дуб’ягін, В. Коновалова, М. Костицький, Ч. Ломброзо, Є. Манув’є, Л. Оршанський, В. Чиж, Е. Феррі, У. Фрезе, О. Сікорський, Ю. Антонян, Ю. Грошевий.

Сьогодні значне розширення сфери наукових і практичних інтересів антропології, в тому числі й криміналістичної, значною мірою пов’язане із загальними досягненнями суміжних наук, що вивчають проблеми людини (біологія, суспільствознавство, економіка, право, психологія тощо).

Сучасна антропологічна наука систематизована за трьома основними розділами: еволюційна, вікова і конституційна, популяційна.

Стосовно предмета криміналістики, то криміналістична антропологія — це нова галузь криміналістичних знань, що вивчає проблеми людини з позицій, завдань та інтересів криміналістичної науки, а також слідчої, експертної і судової практики. Криміналістична антропологія охоплює зовнішній опис людини, порівняльні дослідження над окремими її ознаками і якостями, вивчення різновидів, які можна спостерігати в основному типі, і, нарешті, аналіз людських інстинктів, звичаїв і традицій. Людина у всій сукупності своїх параметрів (характеристик, ознак, якостей), яка потрапила в орбіту кримінального судочинства, становить об’єкт криміналістичної антропології.

Криміналістичну антропологію (як і загальну) можна систематизувати за трьома основними напрямами (розділами). У першому розглядаються питання інформаційного забезпечення.