Читати книгу - "Наближення. Наркотики і сп'яніння, Ернст Юнгер"

Отже, часткове воскресіння є своєрідним прикликанням на великій арені уяви. І все ж таки це лише швидкоплинний відбиток, подоба містерії. Лише наближення.

Відбитком, подобою є також і піраміди, всередині яких де Квінсі у вигляді мумії потерпав від мук часу без сподівання на порятунок. Саме там все було у затінку царства, де дух найбільше переймається проблемою воскресіння.

Глибоко занурений у сон, мертвий очікує протягом тисячоліть доповнення через відсутність. Це доповнення має принести не лише нове, але також і вище життя, адже саме це передчуває живий, хоча тільки побіжно й метафорично. Так само щось подібне відбувається в обіймах, а також у молитві.

Проблема іншої сторони супроводжує нас із самого початку. Тут не йдеться про монополію священників та їхнього знання; все це було до них і буде після них. Матеріалізм знайде тут своє рішення; на противагу йому, подібно до оздоблення царських гробниць, технічне устаткування залишиться в передпокоях.

І навіть сьогодні, коли окрема людина замислюється всередині своєї власної піраміди, тоді вона думає не про мотори, космічні польоти чи атомну бомбу. Над нею тяжітиме проблема, яку годі розв'язати вже протягом мільярдів років, адже вона відсилає до зачаття й першооснови.

Лікарі, які є свідками численних смертей, небагато знають про смерть.

Де Квінсі, так само як і Дросте, напевне, мав у своїх жилах кельтську кров. Для них обох проміжний час, тобто час між присутністю та відсутністю, був переважно болючим — тут у Дросте відігравали певну роль християнські, а в де Квінсі — класичні елементи. У чистилищі, як і в Аїді, панує невизначений час. Для Новаліса проміжний час є короткою мандрівкою, за якою слідує продовження:

Від мисливця, якому клали в могилу лук і стріли, напевне, очікували, що він приємно проводитиме час. Єгипетські погребальні камери були розкішно опоряджені, так само й германські човни мерців. Надзвичайно веселими були бенкети та любовні ігрища мешканців підземного царства, що збереглися на фресках в Тарквінії. Вони досі випромінюють життєву силу. Етруски, так само як лідійці й кельти, жили своїми казками. Спалення мертвих у минулому і зараз розглядається як швидкий перехід. «Вогненними руками до неба підносять[358]». Порівняно з цим шлях через чистилище надто болісний і тривалий.

Один з аспектів цієї проблеми полягає ось у чому: чи вдасться Великий перехід, а саме — усунення часу через якесь привнесення, що можливе за будь-яких «обставин», тобто за кожної обставини, чи той Великий перехід зазнає невдачі та жахливого ув'язнення в часі. Релігії дають різні відповіді щодо методики, але не говорять про певність у своїх претензіях.

Формування безпосередніх уявлень про трансцендентність не є суголосним з метою священства. Такі уявлення можна здобути через посвячення та медитацію. Містики, екстатики, візіонери, вільнодумці були для церкви, яка їм, проте, багато чим зобов'язана, завжди підозрілими. Те, що струмує звідти, має бути пом'якшено й відфільтровано через довготривалі процеси, пройти через посередництво. Врешті, за певних обставин, конденсується в сяючому німбі. З мислителями від Геракліта й до Ніцше майже не було жодного договору.

Деметра та Діонісій не потребують посередництва; вони наближаються безпосередньо. І хоча там знаходяться провідники крізь сновидіння й крізь смерть, та вони діють не через повчання, а, як Афродіта, через дотик, або, як Орфей, через поезію і спів. І десь там мерехтить потойбічний світ зі своїми скарбами й перетвореннями. Його світло доповнює світло дня, яке через таке перетворення стає елевсинським.

Усі ці перетворення, які готуються не лише за допомогою технічних засобів, але й шляхом проникнення всередину. В Елевсині сьогодні височить цементна фабрика. Напевне, це могло б стати на заваді під час малих містерій, що відбувалися навесні, але не під час великих, які проходили восени. Бетон і мармур стають поверхнями, якщо сприймати їх за «лоно Персефони[359]». Тоді вже годі знайти різницю.

Ім'я крокодила виводиться з «kroko-dilos», що означає «кам'яний хробак». Він брав пожирача опію поцілунками, «як крабовими клешнями». Час стає відбитком жаху; він тисне вагою пірамід на скроні, й мумія, замотана в бинти, незворотно віддана на поталу його жахові.

Бодлер бачить у цих страхах своєрідну кару, яка слідує за тривалим зловживанням наркотиками. І в цьому є правда; кожне сп'яніння мусить бути оплаченим. Але про ціну можна посперечатися, особливо якщо згадати, що де Квінсі всього на кількох сторінках вдалося виразити грандіозний аспект часу, серед вирів якого нас кидає, як потерпілих у кораблетрощі серед нічного моря. Нам треба розширити власний горизонт, аби знову натрапити на текст такого масштабу, можливо, аж до листів до коринтян або картин Ієроніма Босха.

Проте час вимагає не лише плати, він також надає кредит; час є ціннішим за будь-яку іншу власність.

Коли я вийшов із ванної кімнати й виринув зі сну наяву, то не лише був ощасливлений поверненням після безкінечної відсутності. З подивом я побачив на своєму годинникові, що минули лише лічені хвилини. Отже, я досі володію незміримим запасом часу і зможу розтягнути до безкінечності цю чудову ніч. Я ще раз капнув собі лаудануму в склянку.

Ніч була тим плащем, який приносив тепло й безпеку, я міцніше загорнувся в нього. Час став простором, але дуже щільним, як вузьке приміщення, розташоване не всередині піраміди, а глибоко під нею. Там більше нічого не відбувалося, стояла