Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Алекс опускає пальці на мою талію, так само часто дихаючи як я. Розглядаю його очі, в яких бачу картину, яку я малювала ще декілька хвилин тому. Поглядом окидаю його обличчя, повні губи, тягнусь руками до нього і кінчиками пальців проводжу по сильному підборіддю. Повертаюсь до його очей і стикаюся з поглядом очей. Підіймаюся навшпиньки і тягнусь до теплого тіла. Алекс опускається до мене і торкається теплими губами моїх. Цей поцілунок не схожий на всі інші. Цей обережний, боязкий. Ми наче заново пізнаємо один одного.

Я перша відсторонююся. Мовчки відходжу від хлопця і повертаюся до мольберта.

- Поклич містера Барра, - сама не впізнаю свій тихий голос.

Алекс виходить з кабінету. Я роблю глибокий вдох, спираючись руками на стіл.

«Олівіє, тобі потрібно завершити картину.»

Вмовляю сама себе і беру пензлик в руки.

Алекс повертається в компанії містера Барра.

- Вже готово? Якщо вам потрібен ще час, я можу почекати до завтра.

- Ні, я закінчила.

Повертаю мольберт до чоловіків і в очікуванні вердикту закусую губу.

Містер Барр уважно крізь окуляри розглядає картину, Алекс стоїть позаду чоловіка, дивлячись то на картину, то на мене.

На пейзажі крізь крони густих дерев просочується м’які промені сонця. Сосни, дерева з пожовклими листям,  червоного, зеленого та жовтого кольорів.

Вийшов більш абстрактний пейзаж. Картина злегка розмита, мов огорнута димкою, мов ти дивишся на неї крізь запітніле скло.

- Картина мені подобається, але розкажіть нам про неї. Чого саме це?

Я починаю хвилюватися, розповідати свої секрети вголос не хочеться.

- Сміливіше, Олівіє, - підбадьорює мене містер Барр.

- Алекс асоціюється в мене з жовтневим теплим лісом. Водночас може бути темним, але з проблисками світла.

- А чого картина розмита?

- Розумієте, я ще не настільки добре знаю Алекса. Ця димка, як ширма, за якою ще не знайомі мені риси.

- Прекрасно. Картина нехай залишається тут поки просохне. Далі ми про неї попіклуємося. Я дав Алексу папери, заповниш їх і з другою картиною привезете. Як підписати картину?

- Я навіть не знаю, - гублюся я.

- Ліс, схований в тумані? Жовтневі кольори? – пропонує свої варіанти містер Барр.

- На ваш розсуд, - посміхаюся я.

- Добре. Тоді поле назва картини залишити пустим.

- Знайомий незнайомець? – пропоную я.

- Чудово, Олівіє. Так і назвемо . У вас є псевдонім?

- Ні. Просто Олівія Джонс.

- Так і підпишемо. Отже, з початок сподіваюсь плідної співпраці, - чоловік по-діловому потискує мені руку.

Я широко посміхаюся і з вдячністю дивлюся на Алекса, він лиш знизує плечима.

-  Впишіть свій номер телефону в документи, надалі я буду зв’язуватися з вами.

- Дякую.

Чоловік ще раз оглядає картину і прямує до виходу.

- Прикрийте за собою двері. До нових зустрічей.

- Дякую, бувайте, - махаю рукою на прощання.

Чоловік вже майже скривається за дверима.

- До речі, вийшов прекрасний оливковий колір.

- Де? – не розумію я, переглядаючись із Алексом.

- На ваших губах, Олівіє.

Містер Барр широко посміхається і виходить. Я відчуваю як починають палати мої щоки. Пальцями намагаюсь зіскребти вже засохлу фарбу.

- Тут є туалет. Ходімо.

Алекс бере мене за руку і виводить в темний коридор, ми проходимо декілька метрів і хлопець відчиняє для мене двері туалету для персоналу. Він загальний, тож хлопець заходить за мною.

Я знімаю окуляри і кладу їх на сушилку для рук. Нахиляюся над маленькою раковиною і теплою водою намагаюся змити фарбу. Коли мені здається, що вже все змила, вимикаю воду. Оглядаю себе, на скроні ще залишилася зелена пляма.

- Дозволь, я допоможу, - Алекс відштовхується від дверей і йде до мене, беручи паперовий рушник.

Хлопець злегка мочить його у воді. М’якими рухами він протирає мою скроню, лівою рукою направляючи мою голову за підборіддя.

- Готово, - пальці Алекса погладжують мою щоку.

- Тобі теж потрібно вмитися, якщо фарба засохне до кінця, буде важко відмити.

Відходжу від Алекса, беру свої окуляри і спираюся на двері. Хлопець швидко вмивається, рушником тручи фарбу, яка встигла вже в’їстися в шкіру.

Хлопець протирає насухо обличчя і руки.

- Алекс, я не знаю як дякувати тобі. Ти зробив нереальне, - зціплюю пальці в замок і невпевнено підходжу до хлопця.

- Це дуже багато значить для мене. Дякую, дуже дякую тобі. Про мою картину в галереї я могла тільки мріяти.