Читати книгу - "Ключ до майбутнього., Андре Буко"

Інженерний відсік зустрів мене іскрами і червоним світлом аварійних ламп. Повітря тут було густе, насичене запахом гару й чогось невизначеного, що нагадувало озон. Здавалося, що сама атмосфера відсіку пручалася моїм діям.

Мої руки рухалися швидко, але всередині все кричало, що часу майже немає. Я хапався за кожен важіль, повертав його, як у сповільненому сні, хоча насправді все відбувалося блискавично. Квантовий стартер вислизнув із роз'єму з м'яким клацанням, і я майже відчув, як енергія почала повертатися в систему.

— Перезапуск виконано. Системи поступово відновлюються, — повідомив ШІ, але його тон був усе ще напруженим.

Корабель ожив. Я відчув, як вібрація двигунів почала розповзатися по металу, як серце, що почало битися знову. Спрацювала система пожежогасіння, точково заливаючи спалахи вогнища. З прихованих ніш виїхали ремонтні дроїди і почали виправляти наслідки аварії. 

— Вантажний відсік, — буркнув я собі під ніс і кинувся бігти.

Коридори тепер здавалися ще довшими. Час розтягувався, кожна секунда здавалася вічністю. Нарешті я досяг шлюзу і заглянув через вікно розсувних дверей.

Але вже було пізно.

У корпусі вантажного відсіку був вирізаний отвір діаметром близько двох метрів. Краї металу виглядали, ніби їх розплавили. Серед уламків і тіней я не міг розібрати деталей, але було зрозуміло одне — хтось проник всередину.

Я вдивлявся, намагаючись розгледіти хоч щось. Відчуття небезпеки наповнювало мене до країв.

Швидко витягнув з-за плеча ПГ-Мку і первірив заряд. Система мого бойового скафандра моментально активувала шолом і захисне поле. Тепер я був готовий до найгіршого, хоча ситуація вже й так балансувала на межі катастрофи.

Двері шлюзу відкрився, в пробоїну почало витягувати повітря і мен потянуло до неї. Ші закрив шлюз, і мене зустріла хаотична картина: перевернуті контейнери, пошкоджене обладнання, і спотворений метал корпусу. Темрява вантажного відсіку, освітлена лише аварійними лампами, ховала небезпеку. Я рухався вперед, тримаючи плазмову гвинтівку напоготові. Здавалося, кожна тінь могла стати ворогом. Раптом, із-за човника, що стояв по центру вантажного відсіку, виринула тінь. Я лише напружитися, коли раптом ШІ повідомив:

— Системи безпеки відновлено. Плазмові турелі активовано.

Із стелі виринули дві турелі, їхні дула засвітилися синім полум’ям. Вогонь спалахнув, пробиваючи морок, і потужні постріли обрушилися на невидиму загрозу, приховану за човником. Вибухи та спалахи світла освітлювали вантажний відсік. Поки тривала перестрілка я почав обходити човник, пересуваючись за контейнерами аби не виказати себе. Раптом одна з турелей замовкла — її було знищена. Я швидко зазирнув за човник і побачив їх: двометрові людиноподібні роботи, які були елітною охороною керівників корпорацій. У кожного по чотири маніпулятори в яких тримали плазмові гвинтівки, а в центрі голови пульсував хрестоподібний роз’єм, який світився червоним світлом. Енергетичні щити навколо цього монстра мерехтів, поглинаючи постріли від турелі. Один з робутів вже був знешкоджений, але другий методично розстрілював останню турель, і вона не витримала його натиску.

 Швидко прицілившись, я випустив три плазмові гранати. Їхні вибухи миттєво знешкодили захисне поле робота. На автоматі, перемкнув ПГ-Мку на максимальну потужність. Постріл пробив голову робота, той завмер і за секунду впав. У цей момент я відчув різкий удар, мене охопило полум’я плазми. Захисне поле скафандра поглинуло постріл. Ледь втримавшись на ногах, я встиг сховатися за металевий контейнер, розуміючи що ворогів більше. На проекції шолома, я побачив показники. Щити десять відсотків, заряд гвинтів п'ять і помалу відновлюється.

— Дене, на зовнішньому корпусі зафіксовано ще три об’єкти, які проникають всередину, — повідомив по внутрішньому зв'язку ШІ.

Я виглянув обережно з укриття. У вирізаному отворі корпусу вже пролазили три такі ж роботи. Ситуація погіршувалася з кожною секундою.

Не вагаючись, я випустив ще три плазмові гранати у напрямку ворогів. Один із роботів похитнувся, і я скористався моментом, прицілившись у суглоб його ноги. Постріл виявився влучним: кінцівка підкосилася, але робот втримав рівновагу завдяки маніпулятору. 

Я вилаявся.

— ШІ, яка ситуація з кораблем? — прошепотів в шолом, намагаючись стримати хвилю відчаю.

— Життєзабезпечення стабільне. Маршові двигуни функціонують. Навігація і зовнішні сканери активні. Протиметеоритний щит та дублюючий гіпердвигун будуть доступні через п’ять хвилин. 

— Трясця! У мене немає п’яти хвилин! — вилаявся я. — Негайно активуй маршові двигуни. Починай обертати корпус на 360 градусів поперек осі. Може, це трохи їх затримає.

— Наказ виконую, — відповів ШІ.

Я відчув, як корабель почав повільно розкручуватися. Контейнери заскрипіли, рухаючись під дією інерції. Цей маневр може дати мені кілька дорогоцінних секунд, але не вирішить проблему. ШІ почав транслювати мені картинку з камер. Один з металевих контейнер полетів в роботів, але міцні маніпулятори захопили його неначе це пір'їна і відкинули в інший бік.

«Якщо це кінець, то я зроблю все, щоб він став яскравим», — подумав я, презаряджаючи гвинтівку плазмовими гранатами.

Ховаючись за контейнером, відчував, як простір довкола мене ніби вібрує від пострілів і вибухів. Шолом скафандра відфільтровував гучність, але все одно било по вухах.

Раптом у внутрішньому зв’язку пролунало:
— Ден, не висовуйся, це моя битва!

Я ледь встиг повернути голову, як переді мною промайнув силует Роса. Він перескочив контейнер, тримаючи спис теріанців. Його постать рухалася з такою швидкістю, що здавалося, ніби переді мною не людина, а бойова машина.

Рос врізався в купу роботів, і його спис з легкістю пробив голову одному з них, розірвавши механізм на шматки. Від поштовху голова робота з тріском відірвалася, впала на підлогу, залишивши позаду хмару іскор і диму.