Читати книгу - "Історія одного розлучення, Ана-Марія Еріш"

Досі не можу повірити, що все сталося. Беатріс мене поцілувала, і це побачила Кара. Вона навіть розмовляти зі мною не хоче. Я бачив цей біль в її очах, ніби я зрадив її. Хоча, так і було, я ж не відштовхнув Беатріс, хоча мав це зробити. І за цю помилку я буду ненавидіти себе до кінця всього свого життя. Я зруйнував своє власне щастя одним випадком, і тепер не знаю як це виправити. Та й неможливо це зробити. Я приніс лише нещастя цій дівчині, що так мене кохала. Тепер я просто не вартий її. Тому, від цього ставало ще гірше. Хотілося просто стерти все з пам'яті.

Беатріс я сказав лише одну фразу, аби вона навіть не наближалася до мене, адже я її просто ненавиджу. Однак я маю бути злий ще й на себе, адже сам винний. Обручка Кари зараз була зі мною, і я ніколи не подарую її іншій дівчині. Десь в середині мене щось ще сподівалося, що нам вдасться все повернути. Але коли на наступний день прибули мої речі з будинку родини Ріддель, стало все зрозуміло — Кара ненавидить мене. Батько ж намагався підтримати мене, але я навіть не хотів з ним розмовляти. До Кари приставили якогось іншого агента, а мені тимчасово дали відпустку. Однак я не міг сидіти склавши руки, поки моя дружина в небезпеці. Вірніше, вже колишня дружина, адже на наступний день прийшли папери на розлучення. Думаю, все сталося так швидко, адже вони застосували свій вплив та гроші.

Вже кілька днів я сидів вдома, дивлячись у порожнечу. Вперше за досить довгий час я почав пити. А останній раз же було тоді, в Лас-Вегасі. Весь час я себе стримував, адже постійно потрібно було бути готовим до того, що потрібно захищати Кару. Та тепер це вже не моя турбота. Є якийсь інший агент, що буде поруч з нею. Чомусь від думки про те, що поруч з дівчиною буде якийсь інший чоловік, ставало лише гірше.

Навіщо взагалі придумали кохання, якщо від цього ставало лише боляче? Невже не можуть двоє одразу бути щасливими, без жодних проблем і назавжди? Напевно, ні. Є такі перешкоди, з якими неможливо впоратися. І зараз одна з таких.

Я навіть не помітив, як відчинилися двері та хтось увійшов до квартири. Дивно, я зовсім забув їх зачинити. І хоч я в такому стані, та відсіч дати зможу. Але це не знадобилося, адже це був лише Картер, що присів поруч. Виглядав він не краще за мене.

- Ти як? - спитав він.

- Прекрасно, хіба по мені не видно? - сумно посміхнувся я.

- Мені шкода, що ви розійшлися з Карою. Я бачив все, що сталося, адже був неподалік від вас. Взагалі я чекав на Беатріс, адже хотів з нею поговорити по дорозі додому. Однак те, що вона зробила — це жахливо.

- Чудова в тебе дружина, чи не так? - саркастично відповів я.

- Вже ні, я подав на розлучення. Намагався з нею поговорити, та вона сказала, що їй байдуже. І якщо треба, вона легко знайде когось кращого. - він похитав головою. - Беатріс мене ніколи не кохала. Вона справді думала, що зі мною їй буде зручніше. А я ж був закоханим дурнем і не вірив ні в що. Занадто пізно відкрилися мої очі.

- Тобто ось так неочікувано ми обидва стали холостяками.

Якось це все швидко відбулося, навіть для нас самих. Ще тиждень тому я був щасливий, адже поряд зі мною була неймовірна дівчина, яку я міг називати своєю дружиною. А тепер в мене є лише ця самотність і розбите серце, але це зробив я сам.

- Мені дуже шкода, що все так сталося, справді. - сказав Картер. - Можливо, ще все буде добре. Принаймні, пройде час і вона все обдумає. Тому не варто так сильно хвилюватися.

- Напевно. - потиснув плечима я. - Але дякую, що ти тут, зараз зі мною. Мені була важлива твоя підтримка, адже найбільше, про що я шкодував після стосунків з Беатріс, так це про припинення нашої дружби. Я не хотів втрачати свого найкращого друга.

- Повір, Тоні, не пройшло і дня аби я не думав про це. Якби ще тоді знати, як воно все станеться, я б навіть не заговорив з Беатріс.

- Але тоді я, можливо, не зустрівся з Карою. - посміхнувся я. - Випити хочеш?

Він кивнув, а я протягнув йому пляшку. Так ми й сиділи, розмовляючи ні про що. Мені стало набагато легше, адже мій друг повернувся, і тепер ми зможемо знову відновити все. Беатріс більше не стане між нами. Але мене відволік дзвінок від батька. Дивно, я ж ніби у своєрідній відпустці. Значить, щось сталося. Тому, я підняв слухавку вже готуючись їхати кудись.

- Тоні, терміново їдь в будинок Ріддель. - сказав він. - Наш агент викликав підкріплення, а ми навряд чи так швидко встигнемо. Карі потрібна твоя допомога.

- Їду. - відповів я, поклавши слухавку.

Я швидко скочив на ноги, почавши вдягатися. Картер же лише здивовано дивився на мене, та зараз в мене були інші пріоритети.

- Що сталося?

- Кара в небезпеці, я маю їхати. - сказав я вдягаючи куртку.

- Тоді я з тобою, раптом знадобиться допомога. - сказав він. - І навіть не думай мені щось говорити, я зроблю це.

Я ж лише кивнув, відчуваючи неймовірну вдячність. Діставши свою зброю зі сховку, я попрямував до виходу. Аби тільки з Карою все було добре. Мені було байдуже, що вона сказала, аби я навіть не показувався їй на очі. Зараз дівчина в небезпеці, і я ніколи не пробачу собі, якщо з нею щось станеться. Нехай краще я помру, аби лише вона жила...