Читати книгу - "Еліксир помсти, Ірина Заблоцька"

Повернення до повсякденного життя після медового місяця було схоже на пірнання в холодну воду, але Олена вже не боялася викликів. Її внутрішній спокій, знайдений у Владиславі та відновленій родині, став її бронею. Тепер вона була готова протистояти будь-яким тіням минулого, що наважувалися з'явитися на її шляху.

Артем не гаяв часу. Його детективи швидко вийшли на слід Віктора Івановича Коваленка, того самого бухгалтера, який працював на Аркадія Мельника. З'ясувалося, що Віктор Іванович жив скромно на околиці міста, ведучи тихе життя пенсіонера. Він був обережним і наляканим, пам'ятаючи небезпеку, пов'язану з Мельниками.

"Нам довелося докласти зусиль, щоб переконати його зустрітися," – повідомив Артем Олені та Владиславу. – "Він дуже боїться. Каже, що Мельники – люди небезпечні, і він не хоче мати з ними нічого спільного. Але я пообіцяв йому повну безпеку і захист."

Зустріч відбулася у затишному офісі Артема, подалі від сторонніх очей. Віктор Іванович, літній чоловік з тремтячими руками та переляканими очима, виглядав виснаженим.

"Я знаю, чому ви тут," – почав він, його голос був ледь чутним. – "Я все життя носив це на собі. Я знав, що рано чи пізно за мною прийдуть, або мене знайдуть."

Олена м'яко кивнула. "Пане Коваленко, ми не хочемо вам нашкодити. Ми хочемо лише правди. Чи можете ви розповісти, що ви знаєте про викрадення дитини Соколових?"

Бухгалтер глибоко зітхнув, ніби знімаючи з себе величезний тягар. "Аркадій Мельник був одержимий помстою Ігорю Соколову. Він вважав, що Соколов "вкрав" у нього той великий будівельний проєкт. Він постійно повторював, що "змусить його страждати так само, як страждав він". А потім він знайшов цих... цих людей. Посередників. Вони обіцяли, що дитина просто зникне, без сліду, і ніхто ніколи її не знайде."

Він зробив паузу, потираючи свої зморшкуваті руки. "Я бачив фінансові документи. Великі суми грошей, які проходили через "сірі" схеми. Це були платежі цим посередникам. І я точно знаю, що Станіслав... його син... він знав про це. Він був присутній на кількох розмовах. Він був молодим, але вже тоді був цинічним і жорстоким. Він навіть радив батькові, як краще приховати сліди. Він отримував частину прибутку від тих проєктів, які батько отримав після усунення конкурента, тобто після вашого викрадення, пані Олено."

Слова Віктора Івановича були як удари молота. Олена відчувала, як її охоплює холодний гнів. Це було те, що вона шукала – прямий зв'язок Станіслава Мельника зі злочином.

"Чи готові ви свідчити в суді, пане Коваленко?" – запитав Владислав, його голос був твердим.

Бухгалтер завагався, його обличчя зблідло. "Я боюся. Вони... вони не прощають."

"Ми гарантуємо вашу повну безпеку," – пообіцяла Олена, дивлячись йому прямо в очі. – "Моя родина має достатньо ресурсів, щоб захистити вас і вашу сім'ю. Ваші свідчення можуть змінити все."

Віктор Іванович глибоко задумався, а потім повільно кивнув. "Я зроблю це. Заради правди. Заради своєї совісті. Я більше не можу жити з цим тягарем."

Загроза з Тіні: Відповідь Мельника

Новина про те, що Соколови знайшли свідка, докотилася до Станіслава Мельника швидше, ніж очікувалося. Це стало для нього шоком. Він був упевнений, що всі кінці у воду, і що ніхто вже не зможе довести його причетність.

"Знайшли цього старого кляузника?!" – вибухнув Станіслав, жбурнувши телефон на стіл. – "Як це можливо?! Цей старий мав сидіти тихо, як миша!"

Його адвокат намагався заспокоїти його. "Пане Мельник, ми не можемо знати, що він скаже. Можливо, його слова будуть недостатніми."

"Недостатніми?!" – голос Станіслава був сповнений люті. – "Він знає все! Він бачив ті рахунки, ті домовленості! Якщо він заговорить, мені кінець!"

У його очах заблищав холодний блиск. Він був спадкоємцем не лише грошей Аркадія Мельника, а й його жорстокості та безпринципності. Станіслав звик

добиватися свого будь-якими методами. Він не міг дозволити, щоб якийсь старий бухгалтер зруйнував його життя.

"Знайдіть його," – процідив Станіслав крізь зуби, звертаючись до свого помічника. – "Знайдіть його до того, як він заговорить. І змусьте його замовкнути. Назавжди."

Його слова не були проханням, а наказом. Знову, як і багато років тому, хтось намагався втрутитися в життя Соколових, але тепер вони були готові до будь-якої загрози.

Олена, Владислав та Артем розуміли, що з появою Віктора Івановича гра набула нових, небезпечних обертів. Вони негайно забезпечили цілодобову охорону для бухгалтера та його родини, переселивши його до безпечного місця.

"Ми повинні бути на кшталт," – сказав Артем. – "Мельник не буде сидіти склавши руки. Він небезпечний."

Олена кивнула, її обличчя було серйозним, але рішучим. "Я знаю. Але ми більше не дозволимо йому заподіяти шкоди. Ми захистимо Віктора Івановича, і ми доведемо справу до кінця."

Владислав стиснув її руку. "Я поруч, Олено. Ми подолаємо і це. Разом."

В їхніх очах відображалася рішучість. Вони знали, що попереду важка боротьба, але їхня єдність та сила були їхньою найбільшою зброєю. Тіні минулого знову намагалися накрити їх, але цього разу Олена була готова до битви, маючи поруч тих, хто її кохав і підтримував.