Читати книгу - "Ніколи разом, Вікторія Грош (Rouce), Віка Лукашук"

Літо.

Давид.

Від пропозиції Діані минуло вже багато часу. Нам не дозволили ось так швидко відгуляти весілля. Хто саме був проти? Звичайно, що батько Діани. Пан Іван до мене поставився ворожо. На перший погляд, я йому аж ніяк не сподобався, але це виключно моя думка. І коли я зробив пропозицію Діані, він був у шоку від такої несподіваної новини. Ось тільки познайомились, а вже скоро й родичами станемо. Мої ж батьки — це окрема тема. Коли приїхали та сказали про таку новину, мій тато сказав, що я зробив великий крок, що наче поставився до цього відповідально. Загалом в його очах я виріс. Мама ж просто розпливлась в усмішці. Вона Діану прийняла як рідну доньку, тому ні питань нічого у неї не було. Вона просто зраділа від такої новини.

У той час коли я був у Діани дома (не один день, між іншим), я на наступний день наважився та спитав про бабусю Палажку. Пані Христина, або ж мама Діани розповіла мені про цю бабусю. Мені її стало дуже шкода. Адже вона самотня. Мені розповіли, що у неї була донька, яка раптово кудись зникла. І бабуся Палажка, коли переїхала до свого рідного будинку замкнулась у собі та близько людей до себе не підпускає. Та я все ж вирішив ризикнути та пішов до цієї бабусі, звичайно ж з Діаною, яка була перелякана від цього (бо є чому). Як зараз пам’ятаю нашу зустріч: “Я постукав у хвіртку цієї бабусі. Чекали ми на неї не довго, вона вийшла зі старенької хати швидко. Побачивши нас, хотіло була вже кричати чи це мені тоді так здалось. Але все ж підійшла та відчинила хвіртку. Впустила нас у двір, а після й у хату та ми почали розмовляти:

— Ви пробачте, що ми ось так до вас без запрошення прийшли — сказала Діана. Бабуся подивилась на неї та лише посміхнулась.

— У мене давно гостей вже не було.

— Ми прийшли до вас у справі — зразу сказав нашу мету візиту.

— В якому сенсі?

— Ви знаєте, жінку, на ім'я Олеся Редько? — щоб дізнатися дівоче прізвище мами треба було докласти деяких зусиль. У неї я питати не став, бо ще запитає навіщо воно мені. Тому шукав у документах. І знайшов її дівоче прізвище Редько. Після мого запитання бабуся уважно подивилась на мене, а на її очах виступили сльози. І я зрозумів, що вона знає про неї.

— Знаю... — бабуся зітхнула — це моя донька. Ми з нею давно глечики побили. Пробачте, а чому ви це питаєте? — я посміхнувся.

— У такому разі ми з вами родичі — я побачив здивоване обличчя бабусі Палажки — пробачте, що ось так сказав, а навіть не представився. Мене звати Давид. І Олеся Редько це моя мама — бабуся подивилась на мене заплаканими очима та зі здивуванням, а я лише дістав телефон та включив додаток “Галерея”. А після показав декілька фото, де я та мама. І у бабусі питань стало більше. Вона ставила мені їх одне за одним. Питала про маму все, що я знаю. Ось таким чином я й познайомився зі своєю другою бабусею. Можна сказати, що одну втратив, бо посварились назавжди, а іншу знайшов. І щось думаю, що вона рада цьому.” Я пообіцяв їй, що вона незабаром її побачить, але не зараз, бо ж мами тут немає, а їхати по такій погоді якось важкувато. Бабуся з цим погодилась. І сказала, що хоче побачити свою доньку, що вона дуже сумує за нею та давно забула про їх сварку, а саме чому вони посварились... зате мама пам’ятає.
 

Тиждень тому у нас закінчилась наша друга сесія в інституті. Як ми склали іспити? Добре. Діана їх склала на відмінно, по всім предметам з іспитів п’ятірки... і залікам теж. Величко коли дізнався про мою пропозицію Діані та її відповідь став ще сумнішим та спілкуватись зі своєю подругою не припинив. Ми навіть коли писали запрошення на весілля, Діана написала запрошення й Назару та ось прийде він це питання. Надя точно прийде, бо вона є дружкою Діани. Надя аж стрибала від щастя від такої пропозиції та звісно ж, що погодилась. Вона стала відповідальніше завдяки Діані. І це пішло їй на користь, бо батько Надії розблокував картку, але за однією умовою вона буде завжди розблокована, а ця умова звучить так: “Будеш вчитися відмінно буде картка розблокована інакше знову заблокую”.

За чотири дні до весілля до нас приїхала сім’я Діани. Пану Івану вдалось знайти час для того, щоб приїхати, адже все ж весілля старшої доньки — це велика подія. Він взагалі хотів, щоб весілля було у селі Яворів та мій тато сказав, або ж весілля буде у нас або ж весілля не буде взагалі. І, щоб не псувати життя донці батько Діани погодився приїхати.

Вони приїхали до нас. Пройшли на подвір’я малеча почала роздивлятись територію. Славка та Петра схопити взагалі не вдавалось. Територія у нас велика, тому вони почали бігати. Таке враження, що вони не втомились з дороги, бо були як живчики. А ось дівчатка йшли спокійно за батьками та все одно розглядали територію. Всі зайшли у будинок та почали розглядати його (як Діана, коли прийшла вперше до мене). Але мої батьки їм не дали робити це довго, бо зразу запросили всіх за стіл. Карина приготувала багато страв, деяких навіть не звичних, як для мешканців села Яворів страв по типу лобстерів. Мені їх страви теж були не звичні, але дуже смачні.

— Як дорога, доїхали без пригод? — запитав тато.

— Добре, доїхали з комфортом — сказала пані Христина. Чому з комфортом? Тому що, тато відправив за ними автівку, де вони могли відпочити, навіть лягти та поспати. Після всі почали спілкуватись на різні теми. Але слова мами Діани почули всі.

— Сподіваюсь з дітьми вони не затягнуть — почувши це Діана ледь не подавилась рибою та я теж був у шоку від цієї фрази.

— Ем... пробачте мені, пані Христино, але нам ще зарано про це думати.

— Повністю з тобою згодна — додала швидко Діана.

— Нам спершу треба закінчити навчання, а вже після можна про дітей подумати.

— Повністю підтримую Давида. У вас клопотів більше немає? Ви вже мрієте про онуків?

— У мене клопотів взагалі немає — відказала моя мама.