Читати книгу - "Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Той миттєво зупинився, повернувся на крик. Так, це був його шкільний друг Спартак власною персоною.
– Валерко, ти?! І теж у Єйськ?
– Ага!
– Ух ти! А часом не знаєш, де тут п’ятий вагон?..
– То ось же він, п’ятий вагон! – весело відповів Валерка. – Я тут уже й місця зайняв, між іншим…
– То що ж це виходить, ми в одному вагоні?..
– Виходить, що так.
– І можна до тебе присусідитися?
– Та заходь уже швидше, бо зараз народ як розбереться, що й до чого… Сам розумієш, що почнеться. Давай свої речі у вікно.
Спартак передав другові свій невеличкий наплічник, який Валерка одразу ж тицьнув у багажний відсік під лежанкою, залишивши нагорі тільки свою сумку з продуктами. Щойно він це зробив, як до розчахнутого вікна підбіг один з офіцерів спецкафедри й несамовито заволав:
– Курсанте Уханьський, нумо зачини вікно! Негайно! Вікна вагонів, виділених для перевезення курсантів, відчиняти суворо заборонено на всьому маршруті слідування!
– Так спекотно ж… – спробував заперечити Валерка, проте офіцер зарепетував іще дужче:
– Курсанте Уханьський, виконуйте команду – і без балачок в строю мені тут! Я вам підполковник чи хто?! А ви курсант чи папуас?!
Довелося зачиняти вікно. Втім, головне полягало в тому, що обидва шкільних товариша вже сиділи один навпроти одного, цілком задоволені собою, і чекали на відправлення, щоб досхочу наговоритися.
Адже поговорити було про що. Вони жили в сусідніх будинках, вчилися в одному інституті, хоча й на різних факультетах, іноді стикалися на перервах між парами. Двічі сходили разом у кіно, іноді просто сиділи у дворі Валерчиного будинку на лавці, вкопаній у землю під кучерявими бузковими кущами. Але хоч як це сумно говорити – спільної мови не знаходили.
А все через Марека! Беручи приклад з друзяк, у далекому вже 1980 році Мар’ян думав, думав та й надумав раптом також поступати до КПІ. Але Спартак як золотий медаліст задля вступу мав право скласти на відмінно лише один іспит – і склав. Так само Валерка зі своїм п’ятибальним атестатом дістав право скласти на відмінно лише два перших іспити – і склав їх так само успішно.
Проте що Спартак, що Валерка готувалися до вступних іспитів дуже довго й наполегливо. Марек же весь час піднімав їх на сміх і стверджував, що, маючи звичайний атестат, успішно складе всі чотири іспити: математику письмову, математику усну, фізику і письмовий твір з російської мови. І тоді без жодних зусиль проскочить на теплоенергетичний факультет… Отож і доведе обом «зубрилкам», що жити треба легко й весело!..
Звісно, скінчилася ця авантюра плачевно: перші три іспити Мар’ян склав слабенько – на четвірку і дві трійки. Враховуючи поганенький середній бал в атестаті зрілості, його не могла врятувати ніяка «п’ятірка з трьома плюсами» за письмовий твір. Хоча не відомо, чи дотягнув би він навіть до «четвірки»… Тому на останній вступний іспит Марек… просто не пішов! Стверджував, що проспав. Проте Спартак з Валеркою зрозуміли: він просто не хоче ганьбитися, демонструючи очікувано поганий результат і тим самим підтверджуючи власну хвалькуватість.
Кожен з них переживав провал Мар’яна, як свій власний. Попервах кожен з друзів звинувачував себе за те, що завчасно не напутив невдаху і не допоміг готуватися до вступних іспитів наполегливіше. А потім, коли Марек пішов в армію, вони взагалі перестали бачитися. І тільки тепер, зустрівшись на залізничному вокзалі перед літніми військовими таборами, обидва відчули, до чого скучили один за одним! Тому і Валерка, і Спартак зраділи можливості проговорити всю дорогу до Єйська…
Тієї миті, коли потяг зрушив з місця, до вагона забігла трійця студентів із групи Спартака і почала шукати вільні місця – але марно, бо все було зайнято. У принципі, в зайнятому Валеркою купе й досі були вільними два верхніх місця та ще й два бічних… Але трійцю верхні місця не дуже цікавили. Лише пробігшись уздовж усього вагона, вони повернулися до Спартака й Валерки.
Трійця запеклих нехлюїв складалася з двох довготелесих тупуватих лобуряк – Зеки і Сіми, якими керував низькорослий, не по роках полисілий, дуже неприємної зовнішності тип на прізвисько Ляля. Трійця частенько задиралася майже до всіх студентів групи, але з особливим задоволенням вони діставали Спартака – і все через особисту неприязнь до нього «командира» Лялі. Хоча самі по собі що Зека, що Сіма намагалися триматись подалі від опецькуватого розумаки через непередбачуваність його реакції. Проте Лялі це не стосувалося. На відміну від інших, Спартак не вибачав коротуну його злостивих витівок: хоча суто фізично він і не міг впоратися з трійцею, проте ніколи не упускав нагоди «мокнути пикою в багнюку» в моральному плані, терпляче дочекавшись слушного моменту. При цьому все виглядало так комічно, що над Лялею реготала вся їхня група.
Зараз самозакоханий коротун вирішив скористатися зручною ситуацією: адже в усьому цьому купе (4 нормальних місця та 2 бічних) опинилася тільки їхня нехлюйська трійця, Спартак і якийсь незнайомий студент – очевидно, чи то зі зварювального, чи з електротехнічного факультету. Коротше кажучи, явний чужак… Отож озирнувшись навсібіч, Ляля з виглядом господаря гепнувся на нижню полицю поруч з вайлуватим розумакою, а Зека і Сіма завбачливо присіли за столик на бічні місця.
– Ну що ж, Академіку, давай! Лізь не верхню полицю! – наказним тоном гримнув Ляля. Спартак навіть вухом не повів. Тоді коротун зірвався з сидіння на ногі і заверещав: – Ну, ти сам нарвався, придурка кавалок! Не хочеш, значить, по-доброму?! То буде, як ти полюбляєш – по-поганому!
Але Спартак сидів біля вікна незворушно, не звертаючи уваги на «командирську» істерику. І тоді Ляля припустився помилки: він схопив сумку з продуктами, демонстративно кинув її на підлогу і голосно зареготав, за ним зареготали Зека і Сіма, копіюючи ватажка.
При падінні на підлогу в сумці щось розбилося. Це розлютило Валерку: він терпіти не міг, коли чіпали його речі, а тим паче – коли псували їжу. А тут якийсь коротун, за яким стоять двоє лобуряк, явно знущається з його друга! Валерка не зреагував одразу лише тому, що з не зовсім зрозумілої причини Спартак зберігав цілковитий спокій…
Між тим, на підлозі купе з’явилася і почала розповзатися рожева калюжка.
– О-о-ой, погляньте лишень сюди! Схоже, тут хтось насцяв просто на підлогу купе! Академіку, це тебе енурез здолав, чи як?.. – підступно захихотів Ляля, переможно дивлячись на Спартака. І тільки тоді розумака посміхнувся та відповів жартівливою пісенькою:
Он выбросил в окно мой чемоданчик!..
Он выбросил в окно мой чемоданчик!..
Он выбросил в окно!..
Он выбросил в окно!..
Он выбросил в
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко», після закриття браузера.