Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Може чогось більш поживного?

- Ні. Цього досить

Алекс жестом руки підзиває Джилл. Робить замовлення. Собі Алекс обирає бургер і каву.

- Джилл, можна ще води без газу, - гукає хлопець.

- Звісно, дорогий.

Алекс кладе переді мною папери.

- Саме час заповнити, а завтра перед навчанням я завезу їх містеру Барру.

Розкладаю папери перед собою. Згода на обробку даних, договір на експонування, перевезення, страхування картини.

- Договір я прочитав, ти даєш згоду тільки на показ картини, продавати без твого відома галерея немає права. І обов’язково вказувати автора робіт.

- Дякую. Мені потрібно обрати псевдонім?

- Якщо хочеш.

- Не знаю, нічого не приходить на думку. Олівія Джонс гарно звучить.

Швидко переглядаю договір. Заповнюю особисті дані, номер телефону і підписую папери.

- Готово, - простягаю папери хлопцеві.

- Вітаю з початком великої справи, - посміхається Алекс, беручи мене за руку.

- Дякую тобі. Без тебе цього би не було, - потискую руку хлопця.

- Ваші страви, - бадьоро промовляє Джилл. – Гарячі напої принести одразу чи пізніше?

- Пізніше, - прошу я. – Можна мені ще склянку яблучного соку.

- Вже несу.

Нахиляюся над стравою, вдихаючи аромат. Запечена картопля пахне божественно. Порція величезна, тут і картопля, і соус, і овочевий салат.

Виделкою беру картоплю, занурюю у соус і насолоджуюся смаком. У картоплі солодкувато-солоний присмак, вона м’яка і наче тане у роті. Я задоволено мичу.

- Це дуже смачно, - з набитим ротом кажу я.

- Твій сік. На здоров’я, дитино, - Джилл ставить біля мене склянку з соком.

- Я вже казав, що ти чарівна?

Розплющую очі і дивлюсь на хлопця з питанням.

- Я замастилася?

- Ні. Ти завжди так насолоджуєшся їжею. Наче це найкраще, що ти коли-небудь бачила.

- Я мабуть смішно виглядаю зі сторони.

- Ні. Чарівно.

- Це мабуть італійське коріння говорить в мені. Ти бачив Романа, коли він їсть будь-яку страву Марти, ну крім її напою від похмілля.

- Не думаю, що Роман хоч трохи такий чарівний як ти. Був вчора монолог п’яного італійця? – посміхається Алекс.

- Ні. Коли я приїхала, він вже спав. Мені пощастило.

Доїдаю свій обід. Алекс теж закінчив, витирає серветкою руки.

- Ти замастився соусом, - кажу я, витираючи серветкою його щоку.

До нас крокує Джилл з кавою і шоколадом.

- Ваші напої, може бажаєте десерт?

- Ні, дякую, - відповідаю я.

Обома руками обіймаю гарячу чашку і роблю ковток.

- Забудь все, що я казала про картоплю. Цей шоколад щось неймовірне. Він смачніший, ніж минулого разу. Спробуй, - простягаю чашку Алексу.

- Я не любитель таких солодких напоїв, - відмахується від мене хлопець.

- Ти не куштував цей.

Встаю зі свого диванчика і сідаю біля Алекса. Ногами стикаюся з його стегнами, затискаючи його в кут між мною і вікном.

- Спробуй, будь ласка, - прошу я, посміхаючись.

- Добре, - приречено вдихає хлопець.

Він робить невеличкий ковток.

- Ні. Ти так нічого не зрозумієш, тільки губи замастив.

Хлопець робить більший ковток.

- Так це смачно, але для мене надто солодко, - обличчя хлопця злегка перекошується.

Я сміюся. Алекс намагається опанувати себе, але все одно здригається.

- Це дійсно занадто солодко, - буркоче Алекс, обіймаючи мене за плечі.

Зручніше вмощуюсь під боком хлопця.

- А що ти п’єш ?

- Каву, звичайну каву.

- Можна спробувати, що ти полюбляєш?

- Тобі не сподобається, - попереджає мене Алекс.

- Мені цікаво. Можна? – простягаю руку до горнятка з кавою

Алекс схвально киває, підпирає долонею підборіддя і з цікавістю спостерігає за мною.

Вдихаю аромат кави і роблю ковток. Мої губи самі починають кривитися від гіркувато-кислого смаку.

- Це, це просто жахіття якесь. Як ти це п’єш? Воно ж дуже міцне і гірке, і кисле. Фу.

- Давай сюди, - сміючись хлопець забирає в мене горнятко. – Тут, до речі, дуже смачна кава.

- Що тут смачного? – роблю швидко ковток свого шоколаду аби солодким смаком перебити цю кислятину.