Читати книгу - "Сестри крові"

Розділ 15

Юліана: Анрієта й Каспер. Гертруда.

15—31 жовтня 1648 року

Анрієта підійшла до Йогана й щось йому нашептала, він кивнув, відтак покликав Франца, Ульріха й мене й повів нагору до свого кабінету. Звідти долинала тиха, не надто мелодійна й дивна музика. Увійшовши, ми побачили Амалію, яка бринькала на арфі, погляд її був відсутній, вона вся була занурена у ту нетутешню мелодію. Ми сіли біля коминка, в якому палахтіли дрова, Йоган налив вино й наготувався слухати Анрієту, а вона не надто квапилася. Та врешті, покомизившись, промовила:

— Те, що я скажу, велика таємниця, Йогане. Ви справді хочете, щоб про це почули всі тут присутні?

— Це мої вірні друзі. А кожна таємниця потребує відданих друзів. Щодо Амалії, то повірте, вона вас не почує, вона вся в музиці.

— Добре, — кивнула Анрієта. — Я прибула до Львова не тільки щоб перешкодити вбивству Хуана, але й з іншої причини: щоб завадити Великому Інквізитору заволодіти манускриптом, якого написав диявол. — Франц смикнувся. Я усміхнулася до нього. Анрієта продовжила: — Цей манускрипт було знайдено в бернардинському монастирі одним старим ченцем. Ґвардіан бернардинів написав листа Інквізитору й повідомив про цю знахідку. Інквізитор у свою чергу повідомив про це Папу Римського, а той вирядив його до Львова. Манускриптом також зацікавилася королева Швеції Христина, велика книгоманка, її війська вже розграбували Прагу й вивезли звідти цінні манускрипти, зокрема й їхню «Біблію диявола». Я не знаю, що в цій львівській «Біблії». Я лише знаю, що було в листі до Інквізитора і в листі до Папи Римського.

— Отже, ви хочете викрасти манускрипт? — запитав Йоган.

— Це не я хочу. Це хочуть ті, що мене послали. Викрасти й знищити. Він не повинен дістатися нікому.

— Але ви й не знаєте, що там?

— Ті, що мене послали, знають.

— А що ти на це, Франце? — звернувся до нього Йоган. — Ти нічого не маєш проти, щоб манускрипт було викрадено?

— Абсолютно. Так, щоб коротко й зрозуміло. Королем демонів є Баель, під чиїм крилом 66 легіонів. А ще є Аґарес, Барбатос, Пурсан, Еліґор, або ж Абіґор, Наберус, або ж Церберус, Зепар, Форнеус, Астарот, Фурфур, Амсодей, Андромаліус, Ґреморі, Декарабія та інші. Кожен з них має свої легіони, і кожен з них має титул короля, графа, герцога чи маркіза. Белет, який гарцює на сивому оґирові, опікується музичними інструментами. Сітрі, що має обличчя леопарда й крила грифона, завиграшки перетворюється на красеня і розпалює любов’ю жіночі серця, щоб оволодіти ними. Герцог Буне має образ дракона з трьома головами, з яких одна людська, він повертає небіжчикам здатність говорити, обдаровує людей ораторськими здібностями. Тріас володіє таємницями астрології, їздить на коні, в правиці тримає дві великі гадюки. Треморі має образ вродливої жінки й опікується схованими скарбами, а також обдаровує любов’ю жінок. Так от згаданий манускрипт написано за вказівкою Тріаса, а я належу до легіонів Сітрі. Тріас і Сітрі давно вже побили горщики й не спілкуються. Тому я не є фаном... е-е... себто адептом манускрипту...

В Анрієти від цих слів округлились очі і засіпалося віко, вона відкрила від подиву вуста і на хвилину завмерла, заки спромоглася запитати:

— Перепрошую! З мене тут часом не хочуть зробити ідіотку?

— Звідки ви це взяли? — здивувався Йоган.

— Але те, що я щойно почула... — вона розвела руками, — цей кавалер щойно сказав, що він... чи я не так зрозуміла?

— Що він чорт? — засміявся Ульріх. — Бо він таки чорт. Але дуже милий.

— До ваших послуг, — вклонився Франц Анрієті.

— О господи! — Вона перехрестилася і поцілувала хрестик, що висів на шиї. — Правду кажучи, такого симпатичного чортика я й не уявляла.

— Дякую за комплімент, — ще раз уклонився Франц і продовжив: — Ми всі з легіону Сітрі симпатяги. Але ближче до теми. Я знаю, що в тому рукописі. Там є чимало корисного, але більше небезпечного. Зокрема можливість воскрешати мертвих вояків. Усіх цих римських легіонерів, еллінів, конкістадорів, хрестоносців, яничар, самураїв, одне слово всіх загиблих вояків, які можуть скласти велетенське військо й завоювати увесь світ. Вони можуть з’явитися у повному обладунку й при зброї та будуть слухати лише власника манускрипту. Окрім цього можна воскресити померлих дівчат і молодиць, яких запліднять оці воскреслі воїни, а тоді народиться нове військо. Гадаю, що то була б катастрофа.

— Ну, що ж, — промовив Йоган. — Щойно буде змога повернутися до Львова, займемося цим манускриптом. А зараз відпочивайте. В саду можете помитися — там стоїть цистерна з водою, яку нагріло сонце. Є мило й рушники.

Це мені сподобалося, я кивнула Анрієті, й ми пішли до саду. Цистерна стояла на мурованих стовпчиках понад ріст людини. З боків на неї були націлені великі дзеркала. Коли ми роздягнулися і крутнули коліщатко, на нас потекло безліч тоненьких струменів теплої води. Спочатку я намилила Анрієту, потім вона мене, а при цьому ми реготали й бризкалися. А коли повернулися до палацу, до саду пішли Каспер, Айзек і Марко. Вони були добряче натомлені й перед тим поцікавилися в Йогана, де можуть заночувати. А ми вмостилися з Анрієтою біля коминка й налили собі вина. Вона, вочевидь, дуже хотіла розпитати мене про Каспера, та все якось не наважувалася, але врешті набралася мужності.

— Скажи мені, хто цей Каспер?

— Наш друг. Як бачиш — хоробрий воїн.

— Та бачу, мені такі вольові та хоробрі якраз і подобаються. І не тільки чоловіки, — усміхнулась до мене. — Але чим він займається в мирний час?

Я не знала, що маю відповісти. Я не хотіла казати правди, нехай сам Каспер і скаже. Якщо досі не сказав, отже, на те були свої причини.

— Дорога Анрієто, мені не пасує лізти поміж вас. Розпитай його сама.

— От я так і думала, що тут криється щось таємниче. — Вона перехилила келих і стала розмірковувати вголос, очевидно розраховуючи на те, що я зраджу себе. — Хто ж він такий? Хтось, кого прийнято соромитися? Гицель? Гм... Ні, на