Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

— Прошу?

Па зустріла її погляд холодними очима, і Бугай ураз збагнув, про що йшлося.

— Записи свідчать, що ви користувалися чужими ресурсами, як

у робочій силі, так і матеріалах, — пояснила Па. — Поки ми все

не з’ясуємо…

— Якщо мова про техпідтримку, то це питання до мене, —

озвався Бугай. — Її вповноважив я. Сем не має до цього ані

найменшого стосунку.

— Я проводжу повну ревізію, пане Вако. І якщо за її

результатами ми встановимо нецільові витрати, то я змушена

буду вжити заходи уже геть з іншою ціллю. Як ваша командуюча

офіцерка ставлю вас до відома, що на Самару Розенберґ

накладено домашній арешт і їй відмовлено в доступі до інших

частин корабля. Маєте якісь заперечення?

Вона дочекалася, поки вони потраплять до пункту

призначення, дочекалася завершення польоту, і тільки опісля

прийняла рішення взяти все під свій контроль. Відплатити йому

за викинутого у відкритий космос наркоторгівця та покарати

разом із ним його спільницю, Сем. Тупо було би це розпочинати

посеред найпершого в історії корабля польоту. Тепер же настав

час.

Бугай сплів пальці рук. З його язика так і пробували зірватись

слова у відповідь, чекали. І це стало би порушенням

субординації, і сказати їх було легко, немовби видихнути.

Роками, навіть десятиріччями, він так і робив, а потім із честю

носив шрами наслідків своїх дій. Йому кинули виклик, і лишатися осторонь, поки вони карають за нього Сем, було би

не просто безчесним. Це було би бунтом. І Па це чудово

розуміла. Це зрозумів би будь-хто, знайомий із його послужним

списком. Якби йшлося лише про якісь його осо бисті цілі, банально про його кар’єру, він би саме так і вчинив. Проте Фред

Джонсон просив його наглянути, щоби все спрацювало. Тому

йому лишалася лиш одна роль.

— Ні, не маю, — Бугай підвівся з-за столу. — Сем, прошу тебе

пройти зі мною.

Решта мовчки провели їх очима до виходу. Вони здавалися

приголомшеними, спантеличеними, крім Ешфорда й Па. Вираз

обличчя останньої неможливо було прочитати, а от в Ешфорда

в кутиках рота заграла тінь самовдоволеного усміху. Сем мало не

схлипувала. Від припливу люті й адреналіну вона аж

посірішала. Він допоміг їй залізти на пасажирське сидіння

електрокара, сам сів за кермо. Вони рушили, захурчали чотири

невеличкі мотори. Вже біля ліфтів Сем розсміялася. Коротким, позбавленим гумору смішком, більше схожим на плач від болю

абощо.

— Хай мені чорт, — видихнула вона.

Бугай не придумав, що сказати у відповідь, щоб пом’якшити

удар. Тому просто кивнув і завернув електрокар у найбільший

ліфт. Сем плакала, але журбинки на її обличчі він не помічав.

Мабуть, це її вперше так принизливо покарали на службі.

А якщо й не вперше, то обрости товстою шкурою вона ще не

встигла. Він зазнав безчестя, дозволивши їй прийняти на себе

всю вагу обвинувачень. Бугай немовби спробував проковтнути

щось, не розжувавши, і тепер не знав, що робити з цим клубком

у горлі.

У себе в кабінеті на службі за головним столом їх зустрів Серж.

Він звів брови при їхній появі.

— Хой, боссман, — привітався черговий офіцер. Просмалене

бурмило з ОПА, дівка на ім’я Джоджо і собі кинула:

— Ке паса?

— Нічого хорошого. Що я пропустив?

— Заяву з карнісерії біля машинного про зникнення козла.

Повідомлення з одного із земних кораблів про те, що вони

втратили члена екіпажу і чи немає в нас нікого на підміну.

Парочку набуханих койосів, яких ми замкнули у себе в каюті

й настрахали, типу спустимо на них самого Бугая.

— Що сказали на це?

— Довелося відкачувати.

Бугай хіхікнув, а потім зітхнув.

— Значить так. У мене там в електрокарі Самара Розенберґ, —

промовив він. — Старпомка наклала на неї домашній арешт за

несанкціоноване використання ресурсів.

— О, я собі якраз