Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

Джоджо.

— Це наказ старшої офіцерки, — повторив Бугай. — Відвезіть її

в її каюту. Я скасую її перепустку. Потрібна охорона. Вона

роздратована.

Джоджо пошкрябала шию:

— Нам точно потрібно це робити?

— Ага.

Джоджо посерйознішала. Бугай кивнув головою в сторону

дверей. Джоджо вийшла. Бугай сів за стіл, зайшов під своєю

обліківкою і взявся закривати Сем доступ до різних частин її

власного корабля. Поки система безпеки «Бегемота» перевіряла

всі його підсистеми, він сперся руками на стіл і втупився

в монітор.

Коли Фред Джонсон уперше рятував його життя, йому для

цього знадобилася гвинтівка й медевак. Вдруге він це зробив за

допомогою чипа кредитки. У тридцять Бугай вийшов на

військову пенсію та перебрався на Цереру. Три роки він просто

собі жив. Дешево харчувався, багато пив, спав у власному ліжку, не знаючи, марудить його із похмілля чи від малої гравітації.

Йому було на все начхати. Інколи встрягав у бійки, трошки не

дружив із місцевим законом. І не помічав своєї проблеми, поки

вона не стала очевидна та вкрай серйозна.

У його сім’ї потерпали на депресії. Як і на самолікування. Дід

якраз помер і від першого, і від другого. Матір кілька разів

потрапляла на терапію. Брат присів на героїн і п’ять років не

вилазив із реабілітаційного центру в Росвеллі. І здавалося, жоден із цих випадків не мав ані найменшого стосунку до Бугая.

Він був морпіхом. Він відмовився від життя на базовий дохід

заради життя поміж зір, ну, якщо не поміж власне зір, то серед

каміння, яке вільно літає в нічному небі. Він убивав. І його не

могла здолати якась там пляшка. Проте їй це майже вдалося.

Того дня на його порозі з’явився Фред Джонсон. Це було

дивніше, ніж вві сні. Старий командир змінився. Постарішав.

Подужчав. Правду кажучи, їхні дні народження не так далеко

розташувалися один від одного, але Джонсон завжди був тим

Старим. Бугай стежив за новинами. Знав про станцію Андерсон

і те, що Джонсон перекинувся на інший бік. Дехто з інших

знайомих морпіхів на Церері такого руху не оцінив. А він просто

вирішив, що Старий знає, що робить. Значить, на те існували

причини.

— Бугаю, — звернувся до нього тоді Джонсон. Одне слово. Він

досі пам’ятав, як зустрівся поглядом із його темними очима.

Сором змусив його тоді розправити плечі і втягнути живіт.

І тільки тієї миті він зрозумів, як низько впав. Дві секунди свого

відображення в очах Фреда Джонсона — і все.

— Командире, — віддав тоді честь Бугай і впустив Джонсона

в свою нору. Всередині тхнуло дріжджами й старим тофу. А ще

засмальцьованими простирадлами. Фред чхати на це хотів.

— Ти мені знову потрібен на службі, солдате.

— Гаразд, — відповів Бугай.

Той секрет він і зараз носив із собою. Той секрет він забере

з собою в могилу. Він не збирався. Тієї миті йому просто кортіло, щоб Фред Джонсон пішов собі геть і знову дав Бугаю забути про

нього. Виявилося, що брехати старому командиру, чоловікові, який не дав йому спливти кров’ю під ворожим вогнем — як

дихати. Це не було пов’язано ні з чим, ні з Землею, ні з Поясом

астероїдів, ні зі станцією Андерсон. Мова не про якусь там

велику відданість. Він просто ще не скінчив із саморуйнуванням.

І навіть зараз тут, за столом, зраджуючи Сем, він думав, що Фред

про все знав. Принаймні здогадувався.

Того дня Фред поклав йому в жменю чип кредитки.

Простенький, напівпрозорий завдяки їм в старі дні ОПА ховали

свої кошти. «Купи собі нову форму». Бугай віддав честь, уже

навіть знаючи, якої саме випивки накупить на ці гроші.

За мірками старої зарплатні, карта мала його піврічний оклад.

Якби там виявилося менше, то Бугай нікуди би не пішов.

Замість цього він уперше поголився за декілька днів, придбав

новий костюм, спакував валізу, викинувши з неї все, що не

лізло. Звідтоді