Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

кортіло більше, ніж дихати.

Система безпеки теленькнула, сповістивши, що закінчила

процес блокування. Бугай відкинувся на спинку крісла, перечитуючи сповіщення з борту «Серізьє» та замислившись

про щось іще. Коли на зміну прибула Ґатоні, він пройшов два

коридори до маленької сімейної бодеґи, купив пачку з чотирма

колбами пива й рушив до Сем. Вартовий віддав йому честь. За

законом Бугай мав право не стукати. Як начальник служби

безпеки він був уповноважений заходити в каюту Сем будь-якої

миті на її запрошення чи без. Він постукав у двері.

Сем була в простому светрі і чорних робочих штанях

з магнітними штрипками внизу. Бугай простягнув пиво. Сем

довго й сердито на нього дивилася, потім зробила, запрошуючи, крок назад. Він переступив поріг.

В каюті було чисто, охайно й хаотично. У повітрі пахнуло

машинними оливами та старим пранням. Вона обперлася на

бильце пінокрісла.

— Мирова? — гірко поцікавилася дівчина.

— Здебільшого, — промовив Бугай. — Па зла на мене, а зігнала

злість на тебе. Вона чудово розуміла, що я або піду на це і втрачу

свою найкращу спільницю, або сам сяду під домашній арешт.

Безпрограшна для неї партія.

— Херня це все.

— Так, херня, — погодився Бугай. — І мені страшенно прикро, що все вийшло саме так.

Сем аж задихалася з гніву. Бугай її чудово розумів. Він знав, що все станеться саме так. Дівчина підійшла до нього, вирвала

пачку пива з рук, роздерла пластикову упаковку та взяла собі

колбу.

— Хочеш? — запропонувала пива і йому.

— Води, якщо можна, — відповів Бугай.

— Мене аж бісить, як сидів, розвалившись, Ешфорд, —

лютувала Сем. — Раденький що дурненький. Йому зрозумілі ці

розклади. І це його план, не менше ніж Па. Як і твій. Навіть не

мрій, що відку пишся дешевим пивом. Ти накосячив не менше

від їхнього.

— Накосячив.

— Я пішла працювати в машинне, бо не люблю всі ці соціальні

ігриська. І подивись тепер на мене.

— Еге.

Зітхнувши та барвисто вилаявшись, Сем опустилася на диван.

Бугай примостився навпроти.

— Кінчай уже з цим, — промовила вона.

— Із чим?

— Цим каяттям. Я ж не колінкуватиму перед тобою. В мене

сироти від цього. — Вона затягнулася пивом, і м’яка колба

зжужмилася від її тривалого ковтка, а потім знову надулася, коли Сем випустила шийку з-поміж зубів. — Послухай, ви обоє

з Па робите так, як вам здається потрібно. А вигрібаю при цьому

я. Тож щасливішою мене зараз не зробиш. От, блін, тільки ти

правий. Вона хоче, щоб ти розгубив союзників. Тож скільки би

я не хотіла просити тебе дістати свій пісюн і нарешті

повимахуватися, все одно нічого не скажу. Бо інакше Па виграє.

— Дякую тобі за це, Сем.

— Дістань свій пісюн і нарешті повимахуйся!

У Бугая теленькнув термінал.

— Командире Вако? — пролунав голос Ґатоні. — Мабуть, вам

треба вернутися на робоче місце.

Сем одразу протверезішала на обличчі й поставила колбу на

стіл. У Бугая всередині все похололо.

— Що сталося? — спитав він. А коли Ґатоні відповіла, то її

голос прозвучав впевнено й спокійно, немовби в лікаря, який

просить поквапитися.

— Земний есмінець «Син Юн». Він щойно вибухнув.

Розділ чотирнадцятий. Мельба

Розмірковуючи про це раніше, плануючи завершальний, підсумковий етап своєї помсти, вона уявляла себе

диригенткою приватного симфонічного оркестру, паличка якої

рухається в такт зі спланованим хаосом. Та все сталося взагалі не

так, як гадалося. Того ранку, коли вона вирушила на борт

«Томаса Прінса», Мельба навіть не здогадувалася, що цей самий

день нарешті настав.

— Усьому вільному персоналу негайно зайняти свої місця за

бойовим розписом, — пролунав чоловічий голос по загальному

каналу.

— Бляха, задовбали вже, — промовила Мельба. — Я постійно

здригаюся, ніби й собі маю щось робити.

— Січеш, бос. От коли мені