Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Сідай в машину. Хутко.

- Я брудна.

- То й що? – підіймає брову Алекс, відкриваючи мені двері.

- Салон замащу.

- Швидко залазь.

Намагаюся як можна обережніше сісти в машину, не торкаючись ні до чого. Алекс пристібає мій пасок безпеки. Дістає з бардачку серветки і простягає мені. Поки він сідає в машину, я витираю руки.

- Не забилася? – питає Алекс, забираючи в мене брудні серветки.

- Наче нормально.

Алекс вмикає підігрів.

- Давай руки.

Алекс бере мої долоні в оберемок своїх, зігріваючи своїм теплом. Хлопець розтирає мої змерзлі пальці.

- Вибач, - тихо кажу я, розглядаючи свої коліна.

- За що? – не розуміє Алекс.

- За зіпсований вечір. Ти точно не такого побачення хотів.

Хлопець пальцями підіймає моє підборіддя. Його тепла долоня лягає на мою щоку. Я лину до неї заплющуючи очі. В машині пахне Алексом.

- День був прекрасний, кращого бути не могло.

Я пирхаю.

- Справді. Головне, що ти була поруч і була сама собою. Я насолоджувався побаченням. Дякую.

Я підіймаю голову з руки хлопця і сідаю рівно. Від тихого тембру Алекса і його слів моє серце починає битися швидше.

- Поїхали вже додому. Мені потрібно перевдягнутися.

Починаю нервувати поруч з Алексом. Його щирі очі змушують мене шарітися. Під його поглядом я відчуваю себе занадто відкритою.

До мого будинку ми їдемо мовчки. Оглядаю будинок. Машина мами вже вдома. Дивно, мабуть, приїхала зібратися на якусь вечірку з подругами.

Алекс зупиняється біля машини мами, я відстібаю пасок.

- Ну що ж. Дякую тобі за день. Я добре провела час. Бувай.

Я тягнусь до ручки, але хлопець зупиняє мене, його пальці м’яко за лікоть повертають мене назад до себе.

- Зачекай. Треба поговорити.

- Не зачекає?

- Ні, - хлопець м’яко дивиться в мої очі.

Теплі пальці погладжують мою долоню. Відчуваю як починають пітніти руки. Здогадуюся, що зараз буде говорити Алекс. Але чи готова я?

- Ластівко, дякую тобі. Я дійсно добре провів час з тобою.

- І я добре провела час. Дякую тобі. Це усе?

- Ні, - хлопець знову усаджує мене на місце.

- Та зачекай ти трохи, - голосніше каже Алекс. – Мені й так важко.

- Добре. Я буду сидіти тут, - опираюся долонями на свої коліна.

- Прекрасно. Я гарно провів час сьогодні і хочу аби це не закінчувалося. Ти прекрасна дівчина. Розумна, дотепна, талановита, мила, добра. Ти подобаєшся мені, Ліві. Дуже подобаєшся. Я хочу друге, третє, четверте побачення і більше. Якщо я хоч трохи подобаюся тобі, сподіваюся ти погодишся на друге побачення.

Сказати, що я шокована, нічого не сказати. Не можу нічого сказати, лиш часто кліпаю. Може мені почулося, але очі хлопця говорять про інше.

Дивлюся на Алекса. Він чекає відповіді. А я нажахана.

 Алекс подобається мені. І мені страшно, дуже страшно. Поруч з ним я стану або дуже щасливою, або дуже нещасною. А як мама має рацію. Він награється мною, а що далі?

- Я не можу. Я не готова.

- Я не кваплю тебе. В нас багато часу. Просто друге побачення. Ластівко, я втомився від ігор. Давай по справжньому.

- Ні. Ми чудово провели час, але ні. На тій грі потрібно було і завершити, - мені боляче це казати йому, але так буде краще.

- Я тебе зрозумів, - Алекс відпускає мою долоню і я відчуваю прохолоду на своїй шкірі від втрати його тепла.

- Ти хороший хлопець, але то була лише гра.

- Тому ігор я тобі більше не пропоную. Тільки  справжні відносини та почуття.

- Прислухайся до себе, може тобі сподобалися ті фіктивні стосунки, але по справжньому буде далеко не так. Можливо ніяких справжніх почуттів в тебе до мене немає?

- Ліві, я би не пропонував, якби не був певен. Взагалі про що мова, про декілька поцілунків і обіймів на публіку? Це нічого не значило.

- Отож. Нічого. Ти мені допоміг. Дякую. На цьому завершимо.

- Ти схоже просто мене не зрозуміла.

- І ти не розумієш мене. Досить на тому, що було.

- Добре. Йди, ластівко. Я втомився від ігор. Я не той з ким ти би хотіла бути. Я зрозумів. Більше я тебе турбувати не буду.

- Ні. Ти чудовий. Просто я. Мені був потрібен хлопець на пару днів і ти виявився першим. Вибач, не потрібно було просити тебе. Може я дала якийсь натяк, а ти не правильно зрозумів. Господи, - у відчаю ховаю обличчя в долонях, важко вдихаючи. – Треба було дочекатися Романа.

Алекс вдаряє долонею по керму.