Читати книгу - "Історія одного розлучення, Ана-Марія Еріш"

Як тільки мені подзвонила Кара, я ні про що більше не міг думати. За той час, поки дзвінок не роз'єднався, нашим спеціалістам вдалося відстежити сигнал, тому ми знали місцеперебування Кари. Це була якийсь з будинків Гаррі. От він мені одразу не сподобався ще тоді, при першому знайомстві. Та зараз мені було не до цього. Я мав врятувати свою кохану дівчину. Швидко зібравши людей та озброївшись, ми попрямували по заданій адресі. Я вбив її у свій GPS-навігатор, та їхав попереду інших. На сусідньому сидінні ж був Картер, підтримуючи мене. Дивно, дружина померла в нього, але він все одно намагається допомогти мені. Я радий, що все ж не втратив такого чудового друга. Раніше я не розумів, наскільки цінною є справжня дружба. Картер — це та людина, що завжди мене підтримає та допоможе. І це потрібно цінувати.

Та з кожним кілометром моє хвилювання зростало, адже я переживав, що ми можемо не встигнути. А ще більше я боявся, що з нею може щось статися. Ні, не варто зараз думати про це. Кара буде в порядку, ми врятуємо її, і все налагодиться. Ця думка лише і дозволяла мені триматися весь цей час. Аж ось ми стали під'їжджати. Проте в нас досі не було ніякого плану. З самого початку ми помітили доволі серйозно охорону. А це значить, що не можна діяти прямо. Тому, сказавши іншим, аби чекали десять хвилин, а потім йшли на штурм, ми обережно попрямували в середину. Все-таки хоч вони й охорона, та доволі посередні. Їм не впоратися з двома досвідченими агентами ФБР.

У вітальні ж ми знайшли Олівію, яка тільки й встигла потягнутися за зброю, але Картер швидко знешкодив її. Я сказав йому залишатися тут, а сам попрямував шукати Кару. Судячи з усього, вона має бути в якомусь підвалі, адже я сильно сумніваюся, що вона в якійсь з кімнат. Таки знайшовши сходи, я спустився до низу, де побачив жахливу картину. Моя Кара гордо дивилася на Гаррі, який сидів на стільці.

- Я ніколи не буду тобі допомагати, і ти мене ніяк не змусиш. - чітко сказала вона.

- Тоді, доведеться тебе вбити. - і він витягнув пістолет, наводячи його на дівчину. - Останнє слово за тобою.

- Краще померти. - спокійно відповіла вона.

- Що ж, бажання леді закон.

- Опусти пістолет на землю. - сказав я, заходячи в середину.

Я бачив, що очі Кари виражали полегшення, а от Гаррі був злим. А я вже вдруге тримав пістолет над тим, хто відкрив полювання на дівчину. От тільки цей так просто здаватися не збирався. Але я зроблю все, аби моя кохана була в безпеці. Повільно я почав просувати у напрямку Кари.

- Тоні, як я давно тебе не бачив. Цікаво як ти нас знайшов, проте це ж не складно для агента ФБР? - Гаррі посміхнувся. - Так, я все знаю. Неважко було здогадатися. Особливо після того, як я дізнався, що більшість інформації засекречена. До того ж було стільки факторів.

- Я сказав, опусти пістолет. - повторив я.

- Знаєш, я розумію, що зараз у невигідному положенні. Проте я встигну вбити її. Знаєш, це буде мені підіймати настрій, поки я буду у в'язниці. А коли я звідти виберуся, то помреш і ти. - розсміявся він. - Ти зруйнував моє життя, я ж це саме зроблю і з твоїм.

Ні, Гаррі теж божевільний. Ось що з людьми роблять гроші. Вірніше, їх відсутність. Але я мав зараз зробити все для того, щоб врятувати Кару. Дівчина має жити. Я вже чув, що нагорі почався штурм, і лише питання часу, коли агенти увірвуться сюди. Часу вистачить тільки на один постріл. Тому, я опустив пістолет. Не знаю навіщо я зараз це робив, та для мене було головним врятувати її. І для цього я можу навіть віддати власне життя.

- Стріляй в мене. - сказав я. - Не чіпай Кару.

- Ні. - крикнула вона, але Гаррі навіть не звернув на неї уваги.

- Що ж, нехай буде так.

Він навів на мене пістолет та вистрілив, проте я так і не відчув поранення. А все тому, що Кара закрила мене собою. В той же момент агенти увірвалися в середину, схопивши Гаррі. Однак мені було байдуже на це. Кара повільно почала осідати на підлогу, а на її грудях розпливалася кривава пляма. Я ж її схопив на руки, не даючи впасти.

- Ні, Каро, будь ласка, не помирай. - прошепотів я. - Навіщо ти зробила це, я ж мав захистити тебе.

- Я не хотіла тебе втрачати. - кожне слово давалося їй важко. - Не можу уявити життя, де тебе немає взагалі. Особливо зрозуміла це за останній час.

- Але тепер ти... - я не міг далі говорити. - Ми врятуємо тебе.

Я швидко побіг на гору, зовсім не відчуваючи вагу Кари на руках. В мені зараз кипів такий адреналін, адже я мав врятувати свою кохану. Картер та батько вже чекали на мене. Вони виглядали досить стурбованими та заклопотаними. Ще б, мені здається, що тут вони знайдуть багато цікавого при обшуку, адже Гаррі точно щось приховував. Та зараз в пріоритеті не це.

- Що сталося? - не зрозумів тато.

- Кара, вона помирає. - промовив я. - Вона врятувала мене. Їй терміново потрібно в лікарню.

- Поїхали. - кивнув батько. - Картер, ти залишаєшся тут та все проконтролюєш.

Далі я вже нічого не чув, адже в мене була лише одна мета. Я мав врятувати свою кохану дівчину, адже без неї вже навіть не уявляв свого життя. Вона стала моїм світом, витісняючи всі інші думки. І зараз я не хотів знову залишитися один в темряві цього світу...