Читати книгу - "Історія одного розлучення, Ана-Марія Еріш"

Після нападу Реббеки мене досі трусило, адже я навіть не знала як мені реагувати на те, що зараз відбувається. Здається я чекала нападу з усіх сторін, хвилюючись по всілякім дрібницям. Але до мене приїхала Олівія, і це мене трохи розслабило. Поруч залишилося ще двоє агентів та Беатріс. І хоч останню я і ненавиділа, та зараз бачила, що вона неабияк серйозна. Дівчина справді була віддана своїй роботі і готова захищати мене до останнього подиху. Значить в ній залишилося хоч щось хороше. Та ця ілюзія безпеки протривала не довго, адже зовсім скоро все знову повторилося...

Двері відчинилися і сюди увійшов Гаррі. Дивно, йому ж ніхто не телефонував. Та і як він пройшов повз одного з агентів. Але все стало зрозуміло, коли він вистрілив в іншого агента. Беатріс же різко підбігла до нас, закриваючи мене своїм тілом. Але сталося те, чого я не очікувала. Олівія дістала звідкись такий самий ніж, як був у Реббеки, та встромила його в ногу дівчині. Та відволіклася, за що й отримала кулю. Наступна ж стала для неї смертельною. Я бачила, як кров повільно розтікається по її сорочці, а життя покидає її. А далі лише темрява...

Так значить весь час вони працювали втрьох. І це просто жахливо, адже від цих двох я такого і справді не очікувала. Тепер і справді невідомо кому можна довіряти. Але найгірше те, що я не знала, як з цього всього вибратися.

Отямилася я вже в якомусь підвалі, а наді мною стояла Олівія та посміхалася. Я вже не впізнавала ту милу дівчину, що влаштовувалася до мене на роботу. Як я не помітила її справжню сутність? Невже мене настільки засліпило?

- Для чого тобі все це? - спитала я.

- А ти ще не зрозуміла? Світом править той, у кого є гроші. А я багато не зароблю, бувши твоєю секретаркою. Гаррі ж обіцяв мені велику суму. - посміхнулася вона.

- До речі, обшукай її, і якщо телефон, то забери. - сказав хлопець, увійшовши до середини.

І поки вона це робила, я використала один трюк, якому мене колись навчив Тоні. Не думала, що це знадобиться, адже я спадкоємиця великої корпорації. Навіщо мені було вчитися красти? Поки Олівія шукала мій телефон, я непомітно витягнула її, та швидко заховала. Так, у свій час Тоні змусив мене довести цей прийом до ідеалу, аргументуючи, що такі таланти потрібні. Кивнувши Гаррі, вона просто вийшла з приміщення. А той же лише дивився на мене.

- А ми могли б уникнути всього цього, якби ти просто погодилася бути зі мною. - сказав хлопець.

- От тільки є одна проблема, я тебе ненавиджу. - сказала я. - І ніколи не буду робити того, що ти скажеш. Ти огидний мені.

- А я і не очікував, що це буде добровільно. Розумієш, Каро, - почав він. - Коли я вперше почув про твій талант, то розумів, що він створений для мене. Я можу заробити на цьому величезні статки, і тоді компанія батька не збанкрутує. Однак ти не хотіла бути разом як моя кохана. Довелося шукати інші шляхи. Якби не цей Тоні... Але нічого, з ним я ще поквитаюся. - розсміявся він. - А зараз відпочивай, адже ти вийдеш звідси лише тоді, коли погодишся з моїми умовами. Тому, ти маєш дуже багато часу на роздуми.

І він пішов, міцно зачинивши двері. Що ж, думаю марно було б спробувати зачинити їх. Ретельний огляд приміщення дав зрозуміти, що тут лише один невеличкий отвір для свіжого повітря, двері без вікон, абсолютна відсутність камер відеоспостереження та невелика лампочка на протилежній стіні. Тому, діставши телефон я його увімкнула та по пам'яті набрала номер Тоні. Це мені далося не відразу, адже сигнал був жахливий. Та нічого, головне аби пішов дзвінок, а далі хлопець щось вигадає, я в цьому впевнена.

- Ало, Тоні? - сказала я, коли на тому боці підняли слухавку. - Це я, Кара.

- Каро, ти де? - почав кричати він. - Тебе погано чутно? Ми тебе витягнемо, чуєш? Ти хоч щось бачиш? Чи може пам'ятаєш як ви туди добралися?

- Ні, я не знаю, де знаходжуся, адже була без свідомості. Та може зможете якось відстежити. Тоні, будь ласка, врятуй мене. - я відчувала, що сльози виступають на очах.

- Я все зроблю, кохана. Ти тільки тримайся, чуєш? - сказав він. - Я кохаю тебе, і ладен життя віддати, аби тільки все було добре. Тримайся, я скоро тебе заберу.

І він роз'єднав дзвінок, а я вже навіть не намагалася стримати сльози. Заховавши телефон, я просто охопила коліна руками та почала плакати. Чому я опинилася в такій ситуації? Це все через талант, який передався мені від батька. Раніше я захоплювалася цим, а тепер просто ненавиджу цей дар. Якщо можна було б, то відмовилася. Та довгий час це було ніби ниточкою, що поєднувало мене з батьком. Але саме через це я зараз і сиджу тут.

Але Тоні мене врятує, адже він по-справжньому мене кохає. І як я могла повірити, що він вдавав. Коли тоді Реббека напала на мене, я бачила щире переживання в його очах. І це було не через роботу. Він справді боявся за моє життя. А я так безглуздо втратила його. Але нічого, я виберуся звідси і ми все виправимо. Я впевнена в цьому. Можливо тоді під час поцілунку він не відштовхнув Беатріс лише через шок. Я ж не бачила всієї картини. Та зараз це немає сенсу. Вже час не повернеш, ми можемо лише виправити наше майбутнє. А воно в нас буде чудовим...