Читати книгу - "Так казав Заратустра. Жадання влади"

Коли будеш близько до мети, коли зіскочиш з коня,— саме на вершині своїй, о вища людино,— тоді й спіткнешся!

11

О творці, вищі люди! Вагітними бувають тільки власною дитиною.

Не піддавайтеся на підмови й намови! Бо хто ж ваш ближній? І якщо ви дієте «в ім'я ближнього свого» — то однаково творите не для нього!

Забудьте, творці, це «в ім'я»: адже ваша чеснота вимагає, щоб ви не мали нічого спільного з цими «в ім'я», «заради» і «тому що». Затуліть вуха, щоб не чути цих фальшивих, мізерних слів.

«В ім'я ближнього свого» — це чеснота тільки малих людців; для них це означає «один одного вартий», «рука руку миє»,— вони не мають ні права, ні сили, щоб сягнути вашого егоїзму!

У вашому, творці, егоїзмі — обережність і завбачливість вагітної! Плід, якого ніхто ще не бачить,— охороняє, береже і живить усю вашу любов.

Вся ваша любов і вся ваша чеснота — у вашій дитині! Ваша справа, ваше жадання і є вашим ближнім: не піддавайтесь облудним цінностям!

12

О творці, вищі люди! Хто повинен народити, той хворий, а хто народив, той нечистий.

Запитайте в жінок: народжують не тому, що від цього отримують утіху. Від болю закудкудакають і кури, і поети.

У вас, творці, чимало нечистого. Тобто вам довелося бути матір'ю.

Новонароджена дитина — ох, як багато нової нечисті з'явилося на світ разом із нею!

Відступіться! Хто народив, повинен відмити свою душу!

13

Не будьте чеснотливі, коли вам це не під силу! І не вимагайте від себе нічого неймовірного!

Ступайте на шлях, яким уже ходили чесноти ваших батьків! Хіба могли б ви піднятися високо, якби з вами разом не підіймалося жадання ваших батьків?

Хто хоче бути первістком, нехай стережеться, щоб не стати послідком! Де були нечестя ваших батьків, не пробуйте там ставати святими.

Що було б, якби цноти від себе вимагав той, чий батько знався з жінками, пив міцне вино й полював вепрів?

Це було б глупотою! Воістину, такому, здається, було б досить бути чоловіком однієї, двох або трьох жінок.

І навіть якби він заснував монастир і написав над дверима «Дорога до святого», я все ж сказав би: навіщо?! Це ж нова глупота!

Він заснував для самого себе в'язницю і сховище,— на здоров'я! Та я не вірю в таке.

У самоті виростає тільки те, що в неї вносять,— навіть тварюка в душі. Через це я багатьох відраджую від самотності.

Чи існувало на світі щось брудніше за святих пустельників? Від них не тільки чорти — навіть свині тікали.

14

Сторопілі, присоромлені, незграбні, немов тигри, що невдало стрибнули,— такими я бачив вас, о вищі люди, коли проминав вас. Вам не пощастило на ловах.

Однак, гравці в кості, що з того! Ви не навчилися грати й глузувати як слід! Хіба ми всякчас не сидимо за великим столом ігор і глузів?

Якщо вам не поталанило з великим, невже це означає, що вам не поталанило з собою? А якщо не поталанило з собою, то невже це означає, що не поталанило з — людиною? А якщо не поталанило з людиною — то що ж! За роботу!

15

Що досконаліша річ, то рідше з нею таланить. О вищі люди, а з вами — хіба поталанило?

Наберіться мужності — невже це так важко? Ще так багато можна досягти! Навчіться сміятися з себе як слід!

Хіба диво, що ви, напіврозбиті, не вдалися або ж удалися наполовину! Хіба всередині вас не нуртує і не борсається — людське майбутнє?

Людське найдальше, найглибше, підзоряне, людська велетенська сила,— хіба все це не піниться й шумує у вашому глечику?

Хіба диво, що глечик розбивається! Навчіться сміятися з себе як слід! Вищі люди, ще так багато можна досягти!

І, воістину, як багато вже вдалося! Яка ж ця земля багата на малі, добрі й довершені речі, з якими достоту поталанило!

Оточіть себе, вищі люди, усім малим, добрим і довершеним! Усім, що стиглим золотом зцілює серце. Довершене принесе вам надію.

16

Що досі було найтяжчим гріхом на світі? Хіба не слово того, що казав: «Горе тим, хто сміється!»

Невже на світі він не бачив нічого смішного? Та він просто погано шукав. Навіть дитина бачить і сміється.

В нього мало любові, інакше він любив би й нас — тих, хто сміється! А він нас ненавидів і ганьбив, провіщаючи нам плач і скрегіт зубовний.

Чи слід, якщо не любиш, одразу проклинати? Це, як на мене, поганий смак. Але так чинив отой, непоступливий. Він вийшов із потолочі.

І в нього було мало любові, інакше він би менше гнівався, що не люблять його. Будь-яка велика любов хоче не любові — вона прагне більшого.

Тож уникайте непоступливих! Вони жалюгідні й хитрі, немов потолоч; вони зурочують життя, зуро- чують наш світ.

Тож уникайте непоступливих! У них важка хода і згнічене серце — танцювати вони не вміють. Хіба ж може їм житися легко?

17

Все добре досягає своєї мети кривими шляхами. Воно вигинається, мов кішка, і щиро муркоче від близького щастя,— все добре сміється.

Хода виказує, чи ходак на своєму шляху: дивіться ж, як я іду! А хто підступає до своєї мети, той танцює.

Воістину, я не перекинувся на статую і не тупий, закам'янілий, немов стовп,— я люблю жваво бігати.

І хоча на світі є й болота, і тяжка скорбота, легконогий біжить по болоту й пританцьовує, мовби на голій кризі.

Піднесіть свої серця, брати мої, вгору! Вище! І не забудьте про ноги! Підносьте, меткі танцюристи, ще й ноги, а найкраще — ставайте на голову!

18

Це вінець сміхотливого, трояндовий вінець,— я сам коронував себе, свій сміх я сам проголосив священним. Бо сильного, щоб здужав це зробити, сьогодні я не бачу.

Заратустра — танцюрист, Заратустра — легкий птах, що змахує крилами, от-от полетить, птахів за собою піднявши, підготувався, меткий, легкий і з легкою душею;

Заратустра віщий словом, Заратустра віщий сміхом, поступливий і поблажливий, любитель стрибків і вибриків: я сам коронував себе.

19

Піднесіть свої серця, брати мої, високо! Вище! І не забудьте про ноги! Підносьте, меткі танцюристи, ще й ноги, а найкраще — ставайте на голову!

В щасті також трапляються вайлуваті звірі, бувають і незграби від народження. Кумедні