Читати книгу - "Моя кров - це прокляття // Mattheo Riddle, Ila Styles"

— Alohomora, — прошепотів він, зламуючи ще кілька бар'єрів, що стояли між ним та старим будинком.

Зайшовши всередину, він відчув дивну напругу в повітрі. Кімнати були темними та холодними, навіть незважаючи на те, що на вулиці стояло сонце. Щось у цьому будинку явно було не так. Джеймс відчинив двері до старого кабінету, де, за його інформацією, раніше зберігалися магічні артефакти. Серед книг на полиці Джеймс помітив щось незвичне. Там, під тонким шаром пилу, лежав старий, пошарпаний щоденник.

Він підняв його і відчув, як від книги почало виходити дивне магічне випромінювання.

— Що то за штука? — тихо промимрив Джеймс, перегортаючи сторінки.

Щоденник здавався порожнім, але кожна сторінка викликала у ньому неприємне відчуття тривоги. Джеймс швидко зрозумів, що це не просто звичайна книга, помітивши ініціали. Це був один із артефактів Волдеморта. Він знав, що такі предмети могли містити залишки темної магії, які могли збудити старі сили.

Повернувшись до Міністерства із щоденником, Джеймс не міг позбутися відчуття, що хтось стежить за кожним його кроком. Він віддав книгу до відділу магічних артефактів для аналізу, але залишився неспокійним. Артефакт був небезпечним, і Джеймс знав, що це може бути лише початком чогось найгіршого.

Наступного дня Джеймс отримав нову інформацію, яка його ще більше стривожила. Виявилося, що в Гоґвортсі, у новому навчальному році, з'явився учень на ім'я Маттео Редл. Це прізвище не могло не привернути його увагу. Син Волдеморта, якщо це справді так, став би ключем до розуміння того, хто стоїть за останніми подіями.

— Це не може бути простим збігом, — прошепотів Джеймс, розглядаючи документи на столі у своєму кабінеті.

Він знав, що тепер його увага має бути зосереджена на Гоґвортсі. Чи можливо, що Маттео пов'язаний із цими магічними артефактами? Чи його хтось використовує, чи він сам є частиною плану відродження темної магії?

Джеймс вирішив, що треба звернутися до Дамблдора та спостерігати за подіями у школі ближче.

За кілька хвилин до кабінету зайшов Сіріус Блек — його найкращий друг, колега і той, кому Джеймс довіряв більше, ніж будь-кому іншому. Сіріус одразу помітив занепокоєння друга.

— Ти виглядаєш жахливо, Джеймсе. Що сталося? — Сіріус сів навпроти, трохи нахилившись уперед, погляд його був серйозним, хоч у нього завжди залишалася нотка безтурботності в голосі.

Джеймс мовчки підштовхнув до нього папери. Сіріус підняв одну брову, відкрив першу сторінку і заглибився у читання.

— Це що, ще один щоденник Волдеморта? — голос Сіріуса змінився, він став більш настороженим.

— Я знайшов його в старому будинку, — відповів Джеймс, не зводячи погляду. — І маю підозри, що це не просто щоденник. Ще й стало відомо, що в Гоґвортсі повився син Волдеморта - Маттео Реддл.

— Маттео Реддл? — Сіріус насупився, замислюючись. — Ми його не знаємо і, адже, не кожен прагне відродити Волдеморта.

— Так, але він не звичайна дитина, — Джеймс підвівся і почав ходити по кабінету, намагаючись зібрати думки. — Його сила, його походження... Цей щоденник... він натякає на те, що хтось готується до відродження Волдеморта.

Сіріус мовчав, його обличчя стало більш зосередженим. Він уважно слухав кожне слово Джеймса, зважуючи інформацію.

— Сіріусе, я знаю, що це звучить шалено, але ми вже були свідками одного такого підйому темної сили. Ми не можемо допустити ще одного.

— Джеймсе, — нарешті сказав він, — треба поговорити з Альбусом.

Джеймс кивнув головою. Вони розуміли, що це не просто підозри. Це могла бути боротьба, що вирішить долю магічного світу.

Наступного тижня Джеймс приїхав до Гоґвортсу під приводом перевірки безпеки школи. Він одразу ж звернувся до Дамблдора, розповівши про щоденник і свої підозри щодо зв'язку між артефактами та Маттео.

— Директоре, я вважаю, що артефакт, який я знайшов, може бути частиною більшого плану, — сказав Джеймс під час їхньої зустрічі в кабінеті, — І я не можу ігнорувати той факт, що Маттео Редл зараз тут. Чи можемо ми бути впевненими, що він не є загрозою?

Дамблдор уважно слухав, а потім повільно поклав руку на підборіддя.

— Маттео — складна дитина, — лагідно відповів Дамблдор, — але я вірю, що його серце вільне від зла. Ми маємо бути обережними, але не поспішати з висновками.

Джеймс, проте, було повністю погодитися з директором. Щось було не так, і він відчував це всією своєю істотою.